присвячена визначенню суттєвих рис локальних нормативно-правових актів, формулюванню визначення їх поняття та ролі в суспільних відносинах. Автор аналізує підходи до сутності досліджуваної категорії, які склалися в теорії права та в науці трудового права. На підставі аналізу доктринальних джерел у статті виокремлено необхідні та достатні для розуміння сутності локальних нормативно-правових актів ознаки. Автор обґрунтовує, що локальні нормативно-правові акти мають підзаконний характер. В основі їх формування лежать правові норми загальної дії, які з урахуванням місцевих умов можуть доповнюватися, уточнюватися або конкретизуватися. З'ясовано, що держава в особі своїх компетентних органів бере на себе мінімум зобов'язань і встановлює реальні права та соціальні гарантії для робітників. Фіксуються ці права та гарантії у правових актах, які ухвалюються державою,-у Кодексі законів про працю, різних законах, постановах, положеннях, інструкціях, правилах (про які йшлося в попередніх розділах) тощо. Усі ці акти мають імперативний характер та повинні виконуватися в усіх організаціях незалежно від їхньої організаційно-правової форми та підпорядкування. Автор акцентує увагу на тому, що локальні акти закріплюють правила поведінки учасників спільної праці, характерні для даної організації, і, як наслідок, призначені тільки для внутрішнього використання в рамках конкретної організації. Регулюючи трудові й інші тісно пов'язані з ними відносини, локальні акти відрізняються найбільшою порівняно з іншими правовими актами наближеністю до працівника. Збільшення ролі локального правового впорядкування трудових відносин впливає й на централізовану правову регламентацію праці. Це виражається у збільшенні обсягу локальних нормативних актів завдяки доповненню й конкретизації в них норм, що містяться в централізованому акті, що спричиняє зменшення обсягу змісту останніх. Автор робить висновок, що локальні нормативноправові акти, як і будь-які інші джерела права,-це форма об'єктивізації волі нормотворчих органів. Специфіка розглянутих актів полягає в тому, що вони ухвалюються (розроблюються) роботодавцем і працівниками або їхніми представниками й обмежені сферою їхньої дії-конкретна організації, у якій вони ухвалені. Як наслідок, значення документів, ухвалених в самій організації, й посилення ролі договірного регламентування збільшується Це об'єктивний процес, викликаний реальними потребами життєдіяльності кожної організації. Ключові слова: локальні нормативно-правові акти, локальне правове регулювання, трудові відносини, трудове право, соціальне призначення.
