Мета роботи. Порівняти показники вітальних функцій та ступінь шоку у поранених із проникаючою черепно-мозковою травмою та мінно-вибуховими торако-абдомінальними пораненнями. Матеріали та методи. У дослідженні ретроспективно за 3 роки (2016-2019 рр.) проаналізовано медичні карти 122 постраждалих, яким проводилася аеромедична евакуація гелікоптерами з польових госпіталів. Постраждалих було поділено на три групи. Ступінь шоку було визначено за допомогою методу арифметичного розрахунку шокового індексу (ШІ) Альговера та за даними лабораторних досліджень. Результати. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що постраждалі із проникаючими черепно-мозковими пораненнями (ЧМТ) та із поєднаними проникаючими пораненнями голови та торако-абдомінальними травмами (ЧМТ+МВТ) мали достовірно нижчі показники за ШКГ – 8 (6-10) та 8 (6-9) бали у порівнянні із групою поранених із мінно-вибуховими торако-абдомінальними пораненнями (МВТ) – 15 (12,5-15) балів (р <0,001). Показники ЧСС у поранених із групи ЧМТ+МВТ та МВТ (89 (86-100) уд/хв та 94 (87-110) уд/хв.) достовірно відрізнялися від групи постраждалих із ЧМТ - 82 (75-88) уд/хв (р <0,001). У групі ЧМТ+МВТ АТсист. становив 110 (100-120) мм рт. ст. і статистично не відрізнявся від показників в групах ЧМТ та МВТ. САТ в групі ЧМТ становив 87,5 (78,5-97) мм рт. ст., у групі ЧМТ+МВТ становив 83 (77-90) мм рт. ст. та 81.5 (71-93) мм рт. ст. в групі МВТ. Показник гемоглобіну у групі ЧМТ становив 122 (110-138,5) г/л, у групі ЧМТ+МВТ - 99 (87-115) г/л, а в групі МВТ –4,5 (86,5-117) г/л. Кількість еритроцитів в групі ЧМТ становила 4,12 (3,59-4,5)*1012/л, у групі ЧМТ+МВТ – 3,32 (2,88-3,7) *1012/л, та 3,2 (2,8-3,7)*1012/л у групі МВТ. При оцінці показника шокового індексу (ШІ) Альговера отримано наступні результати: у групі ЧМТ ШІ становив 0,7 (0,60-0,80), у групі ЧМТ+МВТ – 0,8 (0,73-0,91) та у групі МВТ – 0,9 (0,72-1,12). Час підготовки до евакуації у групі ЧМТ становив до 12 год, у групі ЧМТ+МВТ – 12-24 год., а в групі МВТ – 24-48 год. Висновки. У групах постраждалих із поєднаними проникаючими пораненнями голови та торако-абдомінальними травмами спостерігався дефіциту ОЦК І-ІІ ступеня (від 10-15% до 20%-25% ОЦК), що в свою чергу впливає на показники гемодинаміки та необхідність проведення додаткової інфузійно-трансфузійної терапії на етапі стабілізації, та подовжує тривалість підготовки до евакуації до центрів надання спеціалізованої нейрохірургічної допомоги.

Purpose - to assess the effectiveness and scope of infusion and transfusion therapy for wounded with penetrating head wounds at the stage of stabilization and preparation for aeromedical evacuation. Materials and methods. A retrospective analysis of the medical records of 122 servicemen who were injured during combat missions was conducted. The Group 1 included 52 servicemen with mine blast thoracoabdominal wounds; the Group 2 - 40 servicemen with penetrating head wounds; the Group 3 - 30 servicemen with combined penetrating head wounds and mine blast thoracoabdominal wounds. The study shows the median and interquartile range of the values of the studied indicators. The Kruskal-Wallis test was used to analyze the data, and a posteriori comparisons were made using the Dunn’s test. Results. A retrospective analysis of the medical records of 122 servicemen who were injured during combat missions was conducted. The total volume of haemotransfusion in the victims of the Group 1 was 1525 (445-2325) ml, in the Group 2 - 0 (0-0) ml, in the Group 3 - 1150 (0-1800) ml. The volume of infusion therapy at the stabilization stage in the Group 1 was 3150 (2450-4200) ml, in the Group 2 - 1200 (800-1400) ml, in the Group 3 - 1400 (880-3200) ml. In the Group 1, the shock index (SI) decreased to 0.67 (0.61-0.71), in the Group 2 - to 0.58 (0.55-0.66), in the Group 3 - to 0.66 (0.61-0.71). The correlation analysis in the Groups 1 and 3 revealed a negative correlation of medium severity between the amount of haemotransfusion and the change in SI (ρ=-0.353 at p=0.01; ρ=-0.525 at p=0.003). Conclusions. Infusion and transfusion therapy in the prescribed volumes allowed to reduce the rate of SI in wounded servicemen by 23.7% (95% CI: 19.2-29.5%). Victims of the Group 3 required a greater volume of infusion and transfusion therapy, which affected the time required to prepare for aeromedical evacuation. The research was carried out in accordance with the principles of the Helsinki Declaration. The study protocol was approved by the Local Ethics Committee of the institution mentioned in the paper. The informed consent of the patient was obtained for conducting the studies. No conflict of interests was declared by the authors.

Вступ. Висвітлення основних історичних моментів становлення кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії за 25 років є актуальним для відтворення цілісної картини історії кафедри, етапності та періодичності її реорганізації та розвитку. Дослідження вкладу тих науково-педагогічних працівників, які стояли біля витоків створення кафедри, а також тих, хто вносив зміни в навчальний процес, узагальнюючи досвід бойових дій на сході України, і сьогодні продовжує їх справу є важливим аспектом історико-медичного дослідження. Мета. Розглянути питання процесу становлення і розвитку кафедри анестезіології та реаніматології Української військово-медичної академії. Матеріали та методи. Матеріалами для статті служили нормативно-правові акти, що стосуються реформування системи військово-медичної освіти, звіти про роботу кафедри. Використано історичний, аналітичний і бібліосемантичний методи. Результати. За період свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для медичних закладів Збройних Сил України, так і для медичних закладів МОЗ України. У процесі створення кафедри був збережений науковий потенціал її співробітників, їх досвід, наукові та практичні здобутки, що дозволило за відносно короткий термін сформувати науково-педагогічний і науковий колектив кафедри, ефективно організовувати навчальний процес з слухачами Української військово-медичної академії, лікарями-анестезіологами та лікарями інших спеціальностей лікувальних закладів Міністерства оборони України, розвивати наукову, методичну і виховну роботу науково-педагогічних працівників кафедри та вивести систему підготовки військових анестезіологів на якісно новий рівень. Завдяки плідній роботі співробітників кафедри відбулося 23 випуски слухачів-анестезіологів, підготовлено 191 військового лікаря-анестезіолога. Висновки. За порівняно невеликий термін свого існування кафедра анестезіології та реаніматології УВМА внесла вагомий внесок у підготовку та перепідготовку фахівців як для Збройних Сил України, так і для інших військових формувань і лікувальних закладів України. На сьогоднішній день кафедра анестезіології та реаніматології єдина в Україні, яка здійснює післядипломну підготовку та перепідготовку військово-медичних кадрів за фахом «Анестезіологія та інтенсивна терапія» для зміцнення обороноздатності країни з урахуванням досвіду АТО/ООС.

Вступ. Швидка медична евакуація шляхом аероевакуації до місць надання кваліфікованої та спеціалізованої допомоги стала більш ефективною з часів Другої світової війни та визнана ефективною у спроможності "очищення поля бою" та прискорення евакуації постраждалих до лікарень та клінічних центрів. Тим не менше, вплив аеромедичної евакуації на пацієнтів з політравмою все ще недостатньо зрозумілий, особливо у випадку масової евакуації, коли широкому колу пацієнтів може знадобитися сортування в суворих або екстремальних умовах із обмеженою доступністю. Мета роботи. Оцінити гемодинамічні зміни під час проведення аеромедичної евакуації у постраждалих із політравмою та із проникаючими пораненнями голови. Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз карт інтенсивної терапії 32 поранених та травмованих військовослужбовців, яким проводилася аеромедична евакуація із зони проведення АТО/ООС протягом 2017-2018 рр. Результати. На першому етапі дослідження було встановлено, що рівень САТ на наземному етапі евакуацій у групі із мінно-вибуховими проникаючими пораненнями голови становив 91,4±5,9 мм рт. ст., в той час як у постраждалих із мінно-вибуховими пораненнями живота та/або грудної клітки він був значно нижчим та становив 87,5±4,8 мм рт. ст.(р<0,05). Показники пульсу становили 75,1±4,7 та 79,4±5,1 уд/хв. у досліджуваних групах відповідно (р<0,05). На другому етапі дослідження встановлено статистично достовірне зниження показників гемодинаміки та наростання ЧСС у постраждалих обох груп у порівнянні із вихідними даними. Так у 1-й групі САТ становив 85,4±4,8 мм рт. ст., ЧСС 82,1±6,3 (р<0,05), а у другій – 82,7±4,9 мм рт. ст., ЧСС 86,2±5,8 (р<0,05). На подальших етапах (20 та 40 хвилина) аеромедичної евакуації відмічалась поступова стабілізація гемодинаміки. На завершальному етапі евакуації в обох досліджуваних групах показники ЧСС та САТ знаходилися в межах значень, отриманих на наземному етапі. Висновки. В результаті проведеного дослідження встановлено, що на другому етапі дослідження (підйом на висоту) спостерігалися достовірні зміни гемодинамічних показників, які проявлялися гіпотензією та тахікардією (р<0,05), які поступово були медикаментозно кореговані, та починаючи з 3 етапу (20 хв.) повернулися до вихідних значень в обох досліджуваних групах. У постраждалих із мінно-вибуховими пораненнями живота та/або грудної клітки на 4-му етапі дослідження спостерігалося зниження САТ, що може вказувати на більшу гемодинамічну нестійкість у даній досліджуваній групі.