Початок активного розвитку дитячої щелепно-лицевої хірургії сягає глибоко в історію Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. Сьогодні Міжобласний центр із диспансеризації та лікування дітей з уродженими вадами обличчя та щелеп, який охоплював у своїй діяльності 6 областей – Львівську, Волинську, Рівненську, Тернопільську, Івано-Франківську, Закарпатську. Матеріали і методи. В історичному аспекті представлено етапи становлення, розвитку та удосконалення дитячої щелепно-лицевої хірургії на прикладі Міжобласного центру з диспансеризації та лікування дітей із уродженими вадами обличчя та щелеп у Львові. Результати досліджень та їх обговорення. З 1992 р. Міжобласний центр із диспансеризації та лікування дітей з уродженими вадами обличчя та щелеп очолив професор Готь Іван Мирославович. Під його керівництвом проводяться розробка і постійна модернізація протоколів хірургічного лікування у центрі, що повністю відповідають сучасним світовим тенденціям надання допомоги дітям з уродженими незрощеннями обличчя. Основними завданнями центру є чіткий облік хворих із даною патологією, фахове комплексне лікування та диспансерне спостереження, вчасне проведення коригувальних операцій, багатоетапне ортодонтичне лікування. Висновки. Характер патології, віковий аспект пацієнтів, специфіка хірургічної тактики та особливості ведення післяопераційних хворих  свідчать про необхідність організації спеціалізованих стаціонарів на базі дитячих клінічних лікарень або ліжок у хірургічних відділеннях дитячих лікарень для забезпечення надання повноцінної та адекватної медичної допомоги дітям з патологією щелепно-лицевої ділянки, зменшення та уникнення ускладнень різного характеру.

Background: Liver damage caused by hepatitis C virus (HCV) is the number one indication for liver transplantation in the United States and Europe. Patients with a detectable HCV level at time of transplant will universally develop a recurrent infection, which can lead to increased morbidity and mortality. Objective: To assess the sustained virologic response rate post end-of-treatment (SVR) in HCV-infected, post-liver transplant patients at the University of Washington Medical Center (UWMC) treated with ledipasvir-sofosbuvir (LDV/SOF). Methods: This retrospective, cohort study of HCVpositive, genotype 1 or 4 infected, post-liver transplant patients treated with LDV/SOF was conducted at a large academic medical center affiliated clinic. Patients treated with 12 weeks of LDV/SOF with or without ribavirin were included in the 12-week group, and patients treated with 24 weeks of LDV/SOF without ribavirin were included in the 24-week group. Results: Twenty-nine patients with recurrent HCV post-liver transplant receiving 12 weeks of LDV/SOF with or without ribavirin and 32 patients receiving 24 weeks of LDV/SOF alone were assessed. SVR was achieved by 100% (29/29) of patients in the 12-week group and 100% (32/32) of patients in the 24-week group. Conclusion: Post-liver transplant patients at UWMC treated with LDV/SOF for recurrent HCV achieved high rates of SVR.