ІСТОРИЧНІ СТУДІЇАнотація. Мета статті полягає у з'ясуванні характеру політичних відносин між Східно-Франкською державою та Київською Руссю в X-XI ст. Методологія дослідження. Для розв'язання поставленої мети всі контакти між правителями майбутньої німецької та руської держав представлено у хронологічному порядку, із використанням наявних джерел та сучасних історичних інтерпретацій. Наукова новизна. У результаті проведеного дослідження встановлено, що впродовж означеного періоду постійні та безперервні відносини між двома політичними організмами не склалися. Це стосувалося також окремих східно-франкських монархів, які не були зацікавлені у встановленні постійних контактів із Руссю, чиї володарі вважалися суверенними, але номінально нижчими за ранґом від імператора. Загалом, спільною характерною рисою східнофранксько-руських відносин, особливо в XI ст., була політика щодо польської держави. Висновки. Контакти Східно-Франкської держави (періодів правління Саксонської та Салічної династій) із Руссю встановилися лише за Оттона I, зокрема на ґрунті релігійної політики. Після тривалої паузи ці стосунки відновилися за Генріха II у зв'язку з його намірами щодо Болеслава Хороброго. По суті відтоді й до кінця XI ст. спільним знаменником у взаєминах між імперією та Руссю стане польський чинник. За Генріха II, Конрада II контакти з Київською Руссю зосереджувалися на союзах проти Болеслава Хороброго та його спадкоємця Мешка ІІ. З іншого боку, у часи Генріха III було укладено союз з Ярославом Мудрим, метою якого була реституція правління Казимира Відновителя в Польщі. Можна стверджувати, що за Генріха IV відновився традиційний політичний напрям у політиці імперії, котрий полягав у використанні відносин із Руссю супроти Польщі, який, однак, у тогочасних умовах не мав значних шансів на успіх і був фактично заблокований дипломатичними заходами Болеслава II Сміливого (Щедрого). У цьому контексті дивує надзвичайна пасивність східнофранкських правителів щодо Русі, оскільки лише Генріх II, імовірно, чи не єдиний виступив із пропозицією укласти союз.

During his reign Otto I had to face three serious revolts against his rule, which were initiated by his brothers Thankmar and Henry as well as by his son Liudolf. The aim of this paper is to show the role and importance of towns in these armed riots based upon the analysis of sources mainly of narrative character. The research has concluded that fortified outposts of any kind were of great importance as they allowed a major strengthening of one’ position in particular region. With regard to Thankmar, such role had fallen to such places as Eresburg and Laёr, whose surrender meant the effective end of rebellion. It was similar in other cases during Henry’s rebellion, when fighting was concentrated around Merseburg, Chevermont and Scheidungen, and in the case of Liudolf for whom Regensburg finally became the central point of resistance. In the last case of rebellion an important role was also taken up by such towns as Mainz, Köln, Augsburg and Schwabmünchen in Swabia.

Zasadniczym celem pracy jest zapoznanie czytelników z walorami przyrodniczymi i kulturowymi obszaru, na którym obecnie zlokalizowany jest Magurski Park Narodowy. Drugim celem było wykazanie wkładu Parku w rozwój różnych dziedzin nauki i rosnącego zainteresowania badaczy tym rejonem. Przedstawiamy także zasady udostępniania Parku dla nauki i zachęcamy do realizowania prac dyplomowych oraz projektów badawczych na terenie Magurskiego Parku Narodowego.

<p>Obodryci od VIII w. uwikłani w walki z Wieletami oraz zagrożeni ekspansją ze strony państwa duńskiego postanowili zawrzeć sojusz z Karolem Wielkim i jego następcą Ludwikiem Pobożnym. Do traktatu zawartego w Verdun w 843 r. doszło również zawieranie sojuszy przez władców obodrzyckich z Duńczykami, co ze strony frankijskiej spotykało się z nieprzychylnym odzewem. Dla Ludwika Niemca, walczącego między innymi z Gostomysłem i Dobomysłem, stosunki z Obodrytami stanowiły jeden z istotnych problemów nie do końca przez tego władcę rozwiązany, mimo tego, że jego przeciwnicy nie mogli liczyć na ewentualne wsparcie ze strony władców duńskich w osobach Horika I, Horika II Młodszego i Zygfryda, usiłującymi raczej utrzymywać poprawne stosunki z władcą wschodniofrankijskim, mimo ataków na jego ziemie, zwłaszcza w 845 r., kiedy zdobyli i zniszczyli Hamburg. Zasadniczym celem niniejszego artykułu jest zatem przebadanie na podstawie źródłowej, głównie rocznikarskiej, walk toczących się między Ludwikiem Niemieckim a Duńczykami i Obodrytami oraz znalezienie odpowiedzi na pytanie, czy jego przeciwnicy działali w swych atakach na państwo wschodniofrankijskie w sojuszu, czy też czynili to samodzielnie. Artykuł został podzielony na dwie części celem uzyskania większej przejrzystości zasygnalizowanych problemów badawczych – w pierwszej poruszono stosunki frankijsko-duńsko-obodrzyckie do traktatu w Verdun w 843 r., a więc w okresie przed faktycznym rozpadem państwa Karola Wielkiego i jego następcy na trzy samodzielne organizmy polityczne, natomiast w drugiej przedstawiono zmagania Ludwika Niemca z Duńczykami i Obodrytami, kiedy to w przypadku zwalczania zagrożenia duńskiego (Lotar II) tylko sporadycznie dochodziło do jego współpracy z innymi przedstawicielami monarchii karolińskiej.</p>