The article presents the context of modern scientific debates on the boundaries of interdisciplinarity. The subject of the study is the common procedure of the use of oral history practices in the mass media space. The oral history itself is changing rapidly under the pressure of digital platforms such as StoryCorps (USA), Listening Project (UK), The Story Project (Australia), and The Tale of a Town (Canada). Another key thing is the fact that the changes affected not only the technological process of archiving and dissemination of information but also the basic foundations of oral history, which is its methodology. The in-depth interview is replaced by the “rapid response collecting” method and historical storytelling. The purpose of the article is to outline the discussion field of the modern scientific discourse of the problem, to present the most significant interdisciplinary interaction using the example of world and Ukrainian media, namely: coverage of contradictory and ambiguous interpretations of historical facts; narrative; prolonged communication; multimedia and multiplatform. The research methods are traditional empirical methods of observation and description, as well as paradigmatic analysis of the functional features of oral history practices in journalism. Results of the research. Basic characterological directions proposed in the study allowed us to present the main points of discussion in various aspects: the use of oral historical materials, especially “hidden history” through the eyes of eyewitnesses, become an additional source of journalistic clarifications, investigations and expansion of the information agenda; addressing marginal themes of history, giving a voice to terrorist groups and participants in genocides poses extremely complex and ethically controversial questions to the audience; multimedia and multiplatform give new life to oral history information, while performance, theatre and participation are added to the usual practices of new media. The most expressive manifestation of changes in this interdisciplinary discourse is the practice of digital storytelling; its media use is illustrated by the BBC’s Capture Wales digital storytelling project. As part of the scientific discussion that has continued for the last few years, the issues of democratization of history, mass inclusion in digital archives, the creation of powerful social projects, and attempts to distance oral history as a separate discipline have been actualized. Moreover, it is recognized that, like any creative practice, interdisciplinarity remains a wide field for experimentation and creativity.

У статті представлено мультимедійний лонгрід як засіб здійснення ефективної медіаосвітньої практики. Обґрунтовано ідею використання цієї мультимедійної технології для формування медіакомпетенції здобувачів медіаосвіти. Акцентовано на таких її складниках — інформаційні, аналітичні навички; історико-журналістські знання; творчі якості. Доведено, що мультимедійний лонгрід є ефективним комунікаційним інструментом, що має значний інформацієтвірний та сугестивний потенціал. Схарактеризовано ключові мультимедійні елементи (аудіо, відео, інфографіка, ігрові техніки, засоби зворотного зв’язку) в аспекті застосування їх у медіаосвітній діяльності. Запропоновано архітектоніку і варіанти змістового наповнення лонгріду, присвяченого видатним українським публіцистам. Обґрунтовано доцільність вибору й вагомість заявлених постатей для медіаосвітнього студіювання. Значну увагу в статті приділено сучасному стану медіаосвіти, висвітленню викликів глобалізованого інфопростору, які змушують медіапедагогів переглядати освітні завдання та інструментарій. Зроблено висновок про ефективність застосування в медіаосвіті інноваційних медіазасобів, що відповідають особливостям «цифрового» сприйняття інформації новим поколінням, характеризуються багатоканальністю рецепції та можливостями інтерактивної взаємодії. Вказано, що звернення до публіцистичного доробку В’ячеслава Чорновола дозволить актуалізувати в медіаосвітніх практиках цінності національної культури, підвищити престижність україномовного спілкування, залучити здобувачів до ознайомлення із кращими зразками публіцистики, що можуть стати визначальними для оцінювання поточних комунікаційних процесів. Зазначено, що медіакомпетентність як цільовий результат медіаосвіти дозволить фахівцям різних галузей орієнтуватися в інноваційному медіасередовищі та продуктивно застосовувати його здобутки.

У дослідженні проблематизовано окупацію Телеграм-простору Росією з метою системного деструктивного впливу на українське суспільство, що інтерпретовано нами як складник гібридної війни. З’ясовано роль інституту воєнкорів (Телеграм-канал «СлежуЗа») у системі російської пропаганди, які формують альтернативний дискурс для російської аудиторії, нечутливої до офіційної пропаганди. Схарактеризовано мережеві принципи організації роботи та подання інформації в тематичних Телеграм-каналах. Доведено, що поширенню пропагандистських наративів та створенню кумулятивного ефекту сприяють механізми самореференції та інореференції, а також загальна інтердискурсивність повідомлень. Розглянуто хвилеподібний характер дезінформаційних вкидів у інфопростір залежно від коливань загальної інформаційної політики. Розкрито комунікаційно-технологічну специфіку Телеграм-середовища в аспекті пропагандистського впливу. Звернено увагу на поєднання традиційних засобів радянської пропаганди (візуальні коди, риторичні фігури, стилістичні прийоми, порівняння, цитування) та новітніх маніпулятивних технологій, що забезпечують діахронію дискурсивного впливу. Ідентифіковано ключові пропагандистські фрейми: «світ охоплений русофобією», «усі українці — укронацисти», «історія потребує ревізіоністського погляду», «США спонсорує народні “хвилювання” та кольорові революції”», які утворюють альтернативну картину світу та забезпечують функціонування контрфактуальної спільноти підписників каналу. Продемонстровано, що визначена нами мова війни межує з жорстким рівнем hate speech. Вказано на мовні формули, що використовують воєнкори, для розгортання таких фреймів: тенденційне ототожнення, ксенетноніми, квазіантропоніми, апологізація війни тощо. Зазначено, що лінійна спрямованість пропагандистського впливу на таких каналах забезпечена відсутністю механізмів зворотного зв’язку.