Autorkę artykułu interesuje specyfika beletryzowanego dokumentu traktującego o okresie sowieckim. Celem pracy jest scharakteryzowanie cech literatury faktu w powieści Mariczki Kryżaniwskiej Cienie, poświęconej reżyserowi Serhijowi Paradżanowowi oraz historii kręcenia filmu Cienie zapomnianych przodków. Autorka wyjaśnia znaczenie intertekstu, ujawnia specyfikę wizerunku znanych postaci, analizuje celowość połączenia mistycyzmu i rzeczywistości. Ustalono, że fakty przytoczone w powieści wyraźnie pokazują traumę kolonialnej przeszłości. Połączenie rzeczywistości i mistycyzmu dało oryginalny obraz przeszłości, tworząc dynamiczną fabułę.

The article deals with the peculiarities of the fiction memory reconstruction of Soviet Army service in the story Me, Pashtet, and the Army by Kuzma Scriabin. The author of the article explains the author-reader relation strategy, analyzes the comic mechanisms of past Soviet events and charactersʼ descriptions, and reveals the “personality — Soviet Army” opposition. Scriabin’s ability to describe life collisions of a witty and talented man, who perceives difficult situations with humor, is researched. The author of the article states that the individualization of the main character is achieved by portraying his behavior against the system that prevailed in the Soviet Army at that time. It is noted that Scriabin’s writing style and his ways of creating fictional figures correspond to his life philosophy, behavior, and aspirations.

У статті досліджено художню реконструкцію в сучасній прозі повсякдення радянської людини (твори М. Гримич «Юра», О. Забужко «Музей покинутих секретів», І. Карпи «З роси, з води і з калабані», М. Лаюка «Баборня»). Розглянуто зображення одягу як маркера минулого. Використано герменевтичний, проблемно-тематичний, порівняльно-історичний, біографічний методи дослідження. Виявлено, що в текстах про радянське минуле сучасні письменники наповнюють художній простір достовірністю і відповідним колоритом, відновлює втрачену або деформовану постколоніальну пам’ять. Це важливо для вдумливого осягнення минулого. Смисловими деталями у творах про радянське минуле є образи одягу людей різних соціальних груп, ґендерного й вікового складу. У романі «Музей покинутих секретів» О. Забужко виявлено символічність і впізнаваність образів, що ілюструють повсякдення. Описуючи одяг, авторка пояснює людські стосунки на тлі усталених норм радянського суспільства, що приречене на незворотну руйнацію. І. Карпа у творі «З роси, з води і з калабані» викриває безглуздя радянських норм життя, налаштовуючи на критичне сприйняття правди. Зображення повсякденного одягу радянської дитини, а особливо шкільної форми в цій книзі, іронічне й карикатурне. У романі М. Лаюка образ одягу радянської вчительки доповнює антураж ретропростору, демонструє соціальний стан та вдачу людини. Акценти на учнівській формі засвідчують тоталітарність радянської системи виховання, одноликість юних громадян, штампованість їхніх прагнень. М. Гримич у романі «Юра» виразно показала смаки в одязі головної героїні Клавки – персони зі столичної еліти. Це дало змогу виявити контраст соціальних пластів у Радянському Союзі. Отже, художнє увиразнення одягу в сучасному українському романі про радянський час створює антураж минулого, виявляє типові риси зовнішнього вигляду людей. За допомогою іронії, сарказму, карикатури письменники показують достовірні картини колишнього життя, руйнують міфи про «щастя» радянського громадянина.

The article studies the literary concept of tragedy in contemporary Ukrainian prose about Soviet past. The problem is relevant, because the trauma is important in the consolidation of Ukrainian society, affected by new trials. The subject of literary analysis is the comprehension of the Kurenivka man-made disaster of 1961, the history of which was declassified only in the era of independence. The novels “Life in Pink” by Halyna Horytska and “The Thaw Book. 1954–1964” by Tymur and Olena Lytovchenko. The author of the studio is guided by the theories of “collective trauma”, “culture of wound”, “trauma therapy”, “place of memory”. Accordingly, the literary model of collective tragedy is analysed. It is determined that the depiction of trauma in the context of memory of the Soviet past in both novels has many common features, namely: showing a characteristic of victims and perpetrators (a specific perpetrator — a representative of the authorities; a generalised perpetrator — the Soviet system; a perpetrator — relative); giving the places of remembrance the signs of grief by tracing the immediate destruction of objects in space; describing the death as understanding the transition of the soul to the afterlife; demonstrating memory erasure (forced silence of trauma, deliberate refusal of memory); identifying categories of remorse and punishment (suicide).The similarity of the author’s means of artistic speech is revealed: the combination of fiction and nonfiction, the introduction of journalistic comments and emotional judgment, giving semantic weight to details-symbols. The novelty of the study is the expansion of theoretical views on the problem of trauma in literary work, modeling the image of tragedy in the context of memory of the Soviet past. Further study of the problem is promising in the analysis of the aesthetic concept of the traumatic past, which is comprehended in modern prose.