Ефективність включення до комплексної терапії стабільної стенокардії алопуринолу та кверцетину -особливості змін біомаркерів і гомеостазіологічних показників В. К. Тащук, Мухамед Васек Обейд Аль Салама, Т. М. Амеліна ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», м. Чернівці, УкраїнаМета роботи -вивчити ефективність включення до комплексної терапії стабільної стенокардії алопуринолу, кверцетину та особливості змін біомаркерів і гомеостазіологічних показників.Матеріали та методи. Обстежили 120 пацієнтів із діагнозом стабільної стенокардії (СтСт) із гіперурикемією (ГУ) в роз-поділі на три групи: ті, хто отримували стандартну терапію (70 осіб (58,33 %)), пацієнти з додаванням алопуринолу (23 особи (19,17 %)) та пацієнти з включенням до терапії кверцетину (27 осіб (22,50 %)). На початку стаціонарного лікування та через 6 місяців на амбулаторному етапі всім хворим здійснили клінічне та лабораторне обстеження з визначенням рівнів сечової кислоти (СК-ти), загального холестерину (ЗХС), тригліцеридів (ТГ), креатиніну, мозкового натрійуретичного пропептиду (NT-proBNP), С-реактивного білка (СРБ) та загального тестостерону (ЗТ) сироватки крові.Результати. Встановили зниження вмісту ЗХС і ТГ у 1, 2 і 3 групах комплексної терапії (р < 0,05; р < 0,001, р < 0,001 від-повідно) з переважаючим ефектом алопуринолу в зіставленні з 1 групою. За умов лікування за стандартною терапією визначається зростання вихідного рівня СК-ти та креатиніну крові (р < 0,001 в обох випадках), що, ймовірно, зумовлене прийманням петльових діуретиків до досягнення еуволемічного стану. Вказаний ефект діуретиків компенсується вве-денням у терапію алопуринолу та кверцетину (р < 0,001 за всіма показниками) з переважаючим ефектом алопуринолу в зіставленні з 1 групою (р < 0,05). Порівняно зі стандартною терапією додавання як алопуринолу, так і кверцетину сприяє зниженню вихідного вмісту NT-proBNP (в обох випадках р < 0,05). Тільки за додавання до терапії алопуринолу досягається позитивна динаміка запальної активності зі зниженням вихідної концентрації СРБ (р < 0,001).Висновки. Включення алопуринолу до стандартної терапії СтСт у пацієнтів з асимптомною ГУ позитивізує динаміку запальної активності зі зниженням вихідної концентрації СРБ. Додавання до стандартної терапії алопуринолу або кверцетину нормалізує ліпідний спектр шляхом зниження вмісту ЗХС і ТГ, поліпшує ниркову функцію зі зниженням рівня креатиніну, з переважаючим ефектом алопуринолу, сприяє зниженню вихідного вмісту NT-proBNP. Критеріями для додаткового призначення алопуринолу пацієнтам зі СтСт та асимптомною ГУ є запальна активність і дисліпідемія з підвищенням вмісту ЗХС і ТГ.Эффективность включения в комплексную терапию стабильной стенокардии аллопуринола и кверцетина -особенности изменений биомаркеров и гомеостазиологичних показателей В. К. Тащук, Мухамед Васек Обейд Аль Салама, Т. Н. Амелина Цель работы -изучить эффективность добавления в комплексную терапию стабильной стенокардии аллопуринола и кверцетина и особенности изменений биомаркеров и гомеостазиологических показателей. Материалы и м...

Aim: to evaluate the dynamics of leukocyte inflammatory markers in patients with ST-elevation myocardial infarction (STEMI) after percutaneous coronary intervention (PCI) depending on ejection fraction of left ventricular (LV). Material and methods. The study group consisted of 23 consecutive patients with STEMI admitted to the Regional Clinical Cardiology Center in Chernivtsi, who underwent successful reperfusion treatment by PCI. To evaluate inflammatory markers, a complete blood count (CBC) was assessed at admission, and on day 10 of hospital stay on the background of optimal drug therapy. Results. It was found that patients with STEMI and reduced left ventricular ejection fraction (LVEF) (group 2) at admission had a significantly higher leukocyte count (P < 0.05) and an increase in the absolute neutrophils (P < 0.01) with significantly higher inflammatory markers: neutrophil-to-lymphocyte ratio (NLR) (P < 0.01), monocyte-to-lymphocyte ratio (MLR), systemic immune inflammation index (SII) (P < 0.01), systemic inflammation response index (SIRI) (P < 0.01), aggregate index of systemic inflammation (AISI) (P < 0.05), and integrated index of inflammation (III) (P < 0.05). On day 10 of treatment, the analysis of inflammatory markers showed that in patients of group 2, NLR (P < 0.01) and SII (P < 0.05) remained significantly higher than in STEMI patients with preserved LVEF (group 1). At the study of the changes in leukocyte-based inflammatory markers in STEMI patients under the influence of optimal drug therapy after PCI, a decrease (P < 0.05) in NLR, MLR, SII, SIRI, IIII, and an increase in (P < 0.05) LMR were observed. Conclusions. CBC of inflammatory markers at admission identifies the risk of adverse cardiovascular events and determines measures to regulate the activity of the inflammatory process in STEMI.

Introduction. Most attempts to assess renal failure in alcoholic liver cirrhosis have so far focused on acute kidney injury and on the hepatorenal syndrome in particular. However, there are still limited data on the prevalence and clinical impact of chronic kidney disease in cirrhosis. Objectives. This study aimed to assess the influence of chronic pyelonephritis on the incidence of hepatorenal syndrome in patients with alcoholic liver cirrhosis. Material and methods. 165 patients with decompensated alcoholic liver cirrhosis and concomitant chronic pyelonephritis were enrolled in the study. They were divided into two groups according to the presence or absence of chronic pyelonephritis: group 1 had alcoholic liver cirrhosis only (n=82), group 2 had alcoholic liver cirrhosis + chronic pyelonephritis (n=83). Results. The general bacterial infections were more common in group 1 patients. The spectrum of the most frequent bacterial complications in the examined patients typical for alcoholic liver cirrhosis was as follows: the share of urinary tract infection made up 16.0% (95% confidence interval 14.4-27.9), pneumonia constituted 16.7% (95% confidence interval 10.5-22.7, bacteremia made up 4.0% (95% confidence interval 7.7-38.6), the share of skin infections (erysipelas) was 2.7% (95% confidence interval 0.7-6.6). Other infections including pulmonary tuberculosis, lung abscess, right leg abscess, osteomyelitis, bedsores, were less common (6.7%). Spontaneous bacterial peritonitis, taking into account all options, was found in 6 cases (10.5%, 95% confidence interval 4.0-21.5). As expected, the incidence of hepatorenal syndrome within 14 days of inpatient onset was almost twice higher in group 2 – 22 cases (27%), than in group2 – 13 cases (16%). The group 2 demonstrated a more severe course of alcoholic liver cirrhosis on the Child-Pugh scale compared with group I (class B - 29.9%; class C - 70.1% against class B - 46.4%; class C - 53, 6% ); the differences were statistically significant (χ2 = 4.30, p = 0.038). In patients of group 2, the lethal outcome in the hospital occurred in 6 (8.9%) cases. Conclusions: The results of the present study confirm the role of chronic pyelonephritis as one of the major precipitating factors of hepatorenal syndrome incidence in patients with alcoholic liver cirrhosis. This fact should be considered when making the treatment plan for these patients.

Purpose - to evaluate norfloxacin efficacy for the prevention of hepatorenal syndrome(HRS) development in patients with alcoholic liver cirrhosis and concomitant chronicpyelonephritis.Material and methods. In all, 157 patients, divided into two groups depending on themethod of HRS prevention, were examined: group 1 (n = 78) - received placebo; group 2(n = 79) - received norfloxacin. The main endpoint of the study was short-term survival.The probability curves were constructed using the Kaplan – Mayer method.Results. The rate of renal failure was much lower in group 2 (7 vs. 16 patients, p = 0.03).HRS was associated with bacterial infection in 4 patients of group 2 and in 6 patients ofgroup 1. HRS developed during the first 3 months of the follow-up period in 9 patientsin group 1 and only 1 patient in group 2 (p = 0.006). The incidence of HRS developmentduring the first 14 days was significantly lower in group 2. In all, 10 patients died ingroup 2 and 13 in group 1. The main cause of death in both groups was HRS (5 and8 patients, respectively). Mortality during the first 3 months was significantly higherin group 1 (10 vs. 2 patients, p = 0.02). Three-month (group 2 - 94%, group 1 - 62%)and annual survival (60% vs. 48%, respectively, p = 0.05) were significantly higher ingroup 2.Conclusions. Peroral antibiotic prophylaxis with norfloxacin almost 5 times reduces therisk of hepatorenal syndrome development type 1 in patients with alcoholic liver cirrhosisand concomitant chronic pyelonephritis, and increases their short-term survival.

No abstract