Mucopolysaccharidosis VI (MPS VI) is an autosomal recessive lysosomal storage disease caused by mutations in the arylsulfatase B gene (ARSB) and consequent deficient activity of ARSB, a lysosomal enzyme involved in the glycosaminoglycan (s) (GAGs) metabolism. Here, we present the results of the study of ARSB DNA analysis in MPS VI patients in the Russian Federation (RF) and other republics of the Former Soviet Union. In a cohort of 68 patients (57 families) with MPS VI, a total of 28 different pathogenic alleles were found. The most prevalent nucleotide changes included NM_000046.5:c.194C>T and NM_000046.5:c.454C>T. Five pathogenic alleles were novel, not previously reported (NM_000046.5:c.304C>G, NM_000046.5:c.533A>G, NM_000046.5:c.941T>C, NM_000046.5:c.447_456del10, and NM_000046.5:c.990_10003del14). The nucleotide variant NM_000045.6:c.454C>T was the prevalent allele among Slavic Russian patients. The nucleotide variant NM_000045.6:c.194C>T was found only in MPS VI families from the Republic of Dagestan. Based on the analysis of dry blood spots (DBSs) collected from newborns in this RF region, we showed the frequency of this mutant allele in the Republic of Dagestan to be 0.01 corresponding to the MPS VI frequency of nearly 1:10,000, which is one of the highest worldwide. This may eventually make the selective asymptomatic carrier test and newborn screening highly feasible in this region of the country.

Gaucher disease (MIM 230800) is the most common storage disorder, caused by hereditary deficiency of the lysosomal enzyme of glucocerebrosidase (EC 3.2.1.45). Human glucocerebrosidase gene (GBA) is mapped in locus lq21, it is 7.5 kb long and consists of 11 exons. According to the data of the largest human gene mutation databases, there are over 300 currently described pathogenic variants of GBA gene, most of them are related to the development of Gaucher disease. Aim. To identify rearrangements in the GBA gene which conditioned the development of Gaucher disease in Ukrainian patients, to compare their spectrum with the variants in patients from Slavonic and other European countries and to evaluate genotype-phenotype associations for this disease. Methods. The Sanger's method of direct automated sequencing using ABI 3130 analyzer (Applied Biosystems). Results. The application of different molecular and genetic approaches, including direct sequencing of gene sequence, allowed us to identify 96.8 % of mutant alleles in Ukrainian patients with Gaucher disease. Also six new and previously not described rearrangements of the GBA gene sequence were identified. Conclusion. The comparison of genotypes with clinical form of the disease, identified in patients, demonstrated that our results do not contradict the current recognized genotype-phenotype correlations, which allow predicting the type and clinical course of the Gaucher disease to some degree. K e y w o r d s:Gaucher disease, GBA gene.

Актуальність. На сьогодні виявлені кілька тисяч спадкових захворювань, що характеризуються ураженням нервової системи. До них належать лізосомні хвороби накопичення. Група цих захворювань включає майже 60 різних нозологічних форм спадкових моногенних порушень обміну речовин. Клінічна картина лізосомних хвороб характеризується прогредієнтним перебігом, мультисистемними порушеннями (ураження кісток скелета, м’язів, серцево-судинної, дихальної систем тощо). За тяжкого перебігу цих захворювань відзначають ураження нервової системи. Нейродегенеративні захворювання у дітей зазвичай спричинені лізосомними хворобами накопичення (ЛХН). Діагностика лізосомних хвороб в Україні розпочата у 1995 р. в НДСЛ «Охматдит». Уперше в Україні проаналізовані всі випадки лізосомних хвороб накопичення, діагностовані в період 1995–2016 рр., а також їх поширеність в українській популяції. Останніми роками спектр лабораторної діагностики ЛХН суттєво розширився, накопичено унікальний досвід клінічної ідентифікації різних форм цих рідкісних захворювань, що позначається на частоті їх виявлення, дає можливість аналізувати епідеміологічні показники, розробляти ефективні заходи щодо оптимізації ранньої діагностики. Мета. Вивчення поширеності та спектра нейропатичних форм лізосомних хвороб накопичення в Україні, порівняння отриманих результатів з даними епідеміологічних досліджень, проведених в інших країнах. Матеріали та методи. Проаналізовано клінічні та лабораторні дані пацієнтів, у яких діагностовано різні форми лізосомних хвороб, у тому числі і нейропатичні, за період спостереження 1995–2016 рр. НДСЛ «Охматдит» — єдиний лікувальний заклад в Україні, де здійснюється клініко-лабораторна діагностика цих захворювань. Поширеність лізосомних хвороб розраховували як відношення загальної кількості пацієнтів із діагнозом певної ЛХН до загальної кількості дітей, народжених живими у той самий період часу, що і хворі, в яких у подальшому діагностовано лізосомні хвороби (з розрахунку на 100 000 осіб, які народилися живими). Результати. Діагноз лізосомної хвороби встановлено у 343 хворих серед 324 родин з усіх регіонів України. Найбільш численними в структурі лізосомних хвороб виявилися сфінголіпідози (52 % спостережень) і мукополісахаридози (30 %). Нейропатичний варіант перебігу діагностований у 84 (47 %) серед 179 хворих із групи сфінголіпідозів. Хворобу Гоше діагностовано у 19,4 % хворих серед усіх лізосомних хвороб. ІІ тип хвороби Гоше (гостра нейропатична форма) відзначений у 3 (5 %) пацієнтів, ІІІ тип — у 5 (8 %). Проте, за даними дослідників з інших країн, у різних популяціях частка нейропатичної форми хвороби Гоше різниться, що, ймовірно, зумовлене особливостями певної популяції. GM1- і GM2-гангліозидози діагностовано нами у 8 % спостережень, метахроматична лейкодистрофія — у 7 %. Друге місце в структурі лізосомних хвороб посідає велика гетерогенна група мукополісахаридозів — 30 % спостережень. Синдром Хантера діагностований у 34 % спостережень у структурі мукополісахаридозів, синдром Санфіліппо (найчастіше типу А) — у 24,4 %. Нейрональний цероїдліпофусциноз ІІ типу діагностований нами у 22 хворих серед 22 родин, нейрональний цероїдліпофусциноз І типу не виявлений в жодного пацієнта. Вік 85 % (n = 291) пацієнтів, у яких було встановлено діагноз лізосомного захворювання, був молодше 18 років. Вікові інтервали селективної вибірки пацієнтів для подальшої лабораторної діагностики мають неабияке значення. Певною проблемою для України є несвоєчасне виявлення лізосомних захворювань у регіонах. Висновки. Структура лізосомних хвороб накопичення, виявлених в Україні, цілком відповідає такій в інших країнах, де ці хвороби ефективно діагностують упродовж тривалого часу. Нейропатичні форми становлять 57 % у структурі лізосомних хвороб накопичення. Ця гетерогенна група захворювань, що вимагає складної поетапної клініко-лабораторної діагностики, і є однією з основних причин виникнення нейродегенеративних захворювань у дитячому віці. Дані нашого дослідження щодо поширеності нейропатичних форм ЛХН в Україні є попередніми і потребують подальшого вивчення.

No abstract

Диференціальна діагностика фенілкетонурії і порушень обміну птеринів у хворих із гіперфенілаланінемією Резюме. Актуальність. Гіперфенілаланінемія (HPA), або підвищення концентрації фенілаланіну (Phe) в крові, є наслідком порушення перетворення фенілаланіну в тирозин. Яскравим прикладом цього клінічного стану є класична фенілкетонурія (PKU). У 1970-х роках стало зрозуміло, що в частини хворих із PKU, незважаючи на ефективну дієтотерапію, розвивалися тяжкі неврологічні порушення. Ці випадки верифікували як атипові, або злоякісні, варіанти PKU, що, як було досліджено, спричинялось мутаціями в генах, які регулюють синтез та регенерацію тетрагідробіоптерину (ВН4). Порушення метаболізму тетрагідробіоптерину, або ВН4-дефіцитні синдроми,-гетерогенна група спадкових захворювань ЦНС, спричинених дефіцитом моноамінів-нейротрансмітерів, які в низці випадків супроводжуються гіперфенілаланінемією. ВН4-дефіцитні синдроми, які є рідкісними вродженими порушеннями метаболізму, спричиненими недостатністю нейротрансмітерів, за відсутності своєчасного лікування призводять до прогресуючої, нерідко летальної, енцефалопатії. Упровадження в медичну практику ранньої диференціальної клінічної та лабораторної діагностики гіперфенілаланінемій дозволить запобігти розвитку летальних енцефалопатій та суттєво підвищити ефективність їх лікування. Матеріали та методи. Були обстежені 59 пацієнтів із діагнозом PKU віком від 2 до 16 років. Гіперфенілаланінемія була загальним симптомом і встановлена в усіх обстежених пацієнтів. Усім хворим було проведено молекулярно-генетичне обстеження на панель мутацій у гені РАН (R408W, Y414C (12-й екзон), R158Q (5-й екзон), Ivs10nt546 (5-й інтрон), Ivs12nt1 (12-й інтрон), R252W, R261W, R261Q, R261X, G272X, P281L, S273F (7-й екзон). Усі хворі були обстежені на спектр птеринів (біоптерин та неоптерин) в крові та сечі. У 4 пацієнтів із вираженими неврологічними симптомами додатково визначали активність дигідроптеринредуктази в сухих краплях крові. Двом пацієнтам проводилося вимірювання концентрації гомованілової кислоти та 5-гідроксііндолоцтової кислоти в спинномозковій рідині методом високоефективної рідинної хроматографії. Усі пацієнти лікувались за допомогою дієтотерапії з використанням продуктів спеціалізованого лікувального харчування. Результати. 59 пацієнтів із гіперфенілаланінемією були обстежені на птериновий профіль. У 55 пацієнтів був установлений діагноз PKU, у 4 пацієнтів із прогресуючим ураженням нервової системи та порушенням птеринового профілю було встановлено діагноз ВН4-дефіцитних синдромів: 3 пацієнти-із діагнозом «PTPS-синдром», 1 пацієнт-«DHPR-синдром». Основні клінічні прояви ВН4-дефіцитних синдромів у виявлених пацієнтів були такими: затримка розумового розвитку, судоми, прогресування екстрапірамідних симптомів, порушення тонусу м'язів і пози, ковтання, гіперсалівація. Перші симптоми виникали частіше протягом перших місяців життя дитини. Головним біохімічним маркером на початку захворювання була гіперфенілаланінемія. При застосуванні дієтотерапії рівень Phe швидко досягав рекомендованих безпеч...