У статті розглянуто специфіку мовчання як аргументу та риторичної фігури в комунікативній практиці людини. На підставі аналізу теоретичних положень сучасних розробок у царинах логіки, риторики, теорії аргументації підкреслено варіативність феномена мовчання як аргументу (аргумент до мовчання та аргумент від мовчання) і риторичної фігури (умовчання, навмисне незавершене висловлювання оратора та пауза перед відступом). На прикладі фрагменту про жінку в Євангелії від Івана, яку спіймали на перелюбі, продемонстровано, що мовчання Ісуса як риторична фігура, реалізуючи аргументативну функцію, руйнує цілі фарисеїв та книжників. На прикладі процедури весільних церемоній християнської традиції продемонстровано обов’язковість використання мовчання як аргументу в міркуваннях її учасників. Мовчання у процесі реалізації ним аргументативної функції в стратегії дій як окремих індивідів (священника), так і соціальних груп (групи присутніх під час весільної церемонії) може розглядатись як сильний аргумент, адже він виступає невід’ємною складовою формування висновку про обґрунтованість укладення шлюбу. Базуючись на ролі, яку мовчання відіграє для кожної сторони ритуалу весільної церемонії у християнській традиції, наголошено на тому, що мовчання як аргумент виступає необхідною підставою в обґрунтуванні легітимності шлюбу або невизнання його легітимності у весільних церемоніях.

The article deals with the semantic nuances of the category of persuasion in rhetoric. Based on the study of classical and modern works in the field of rhetoric, the distinction between conviction and persuasion as an influence on the understanding and influence on the will, which was characteristic of the Western classical philosophical tradition (G. Campbell, I. Kant, R. Whately), is emphasized. Thus conviction assumes actually influence by means of arguments, and persuasion both reasoned, and pathetic influence. In the 20th century in the concept of "new rhetoric" by Ch. Perelman and L. Olbrechts-Tyteka, these differences also lie in the nature of the audience (universal or particular) to which the speaker's argumentation is addressed. At the same time, they reconsider I. Kant's criterion "objective-subjective", because arguments aimed at a particular audience also have a meaning that goes beyond subjective belief. In D. O'Keefe's modern theory of persuasion, the distinction between conviction and persuasion remains at the level of the speaker's communicative ends, but does not mean a clear difference between the communicative means of achieving these ends. In the Ukrainian language there is only one term to denote this category, however, in the modern educational literature grasps the above-mentioned nuances in defining persuasion as characteristics of theoretical and practical activities, which indicates the move of the Ukrainian educational field in the stream of European traditions of rhetoric interpretation.