ImportanceIt is currently unknown how often and in which ways a genetic diagnosis given to a patient with epilepsy is associated with clinical management and outcomes.ObjectiveTo evaluate how genetic diagnoses in patients with epilepsy are associated with clinical management and outcomes.Design, Setting, and ParticipantsThis was a retrospective cross-sectional study of patients referred for multigene panel testing between March 18, 2016, and August 3, 2020, with outcomes reported between May and November 2020. The study setting included a commercial genetic testing laboratory and multicenter clinical practices. Patients with epilepsy, regardless of sociodemographic features, who received a pathogenic/likely pathogenic (P/LP) variant were included in the study. Case report forms were completed by all health care professionals.ExposuresGenetic test results.Main Outcomes and MeasuresClinical management changes after a genetic diagnosis (ie, 1 P/LP variant in autosomal dominant and X-linked diseases; 2 P/LP variants in autosomal recessive diseases) and subsequent patient outcomes as reported by health care professionals on case report forms.ResultsAmong 418 patients, median (IQR) age at the time of testing was 4 (1-10) years, with an age range of 0 to 52 years, and 53.8% (n = 225) were female individuals. The mean (SD) time from a genetic test order to case report form completion was 595 (368) days (range, 27-1673 days). A genetic diagnosis was associated with changes in clinical management for 208 patients (49.8%) and usually (81.7% of the time) within 3 months of receiving the result. The most common clinical management changes were the addition of a new medication (78 [21.7%]), the initiation of medication (51 [14.2%]), the referral of a patient to a specialist (48 [13.4%]), vigilance for subclinical or extraneurological disease features (46 [12.8%]), and the cessation of a medication (42 [11.7%]). Among 167 patients with follow-up clinical information available (mean [SD] time, 584 [365] days), 125 (74.9%) reported positive outcomes, 108 (64.7%) reported reduction or elimination of seizures, 37 (22.2%) had decreases in the severity of other clinical signs, and 11 (6.6%) had reduced medication adverse effects. A few patients reported worsening of outcomes, including a decline in their condition (20 [12.0%]), increased seizure frequency (6 [3.6%]), and adverse medication effects (3 [1.8%]). No clinical management changes were reported for 178 patients (42.6%).Conclusions and RelevanceResults of this cross-sectional study suggest that genetic testing of individuals with epilepsy may be materially associated with clinical decision-making and improved patient outcomes.

Епілептичний міоклонус повік з абсансами (синдром Дживонса): огляд літератури й клінічне спостереження Резюме. У статті подані сучасні уявлення щодо етіології, патогенезу, клінічних проявів, підходів до діагностики й лікування рідкісної форми ідіопатичної генералізованої епілепсії-синдрому Дживонса. Також наводиться опис клінічного випадку епілептичного міоклонусу повік з абсансами (синдрому Дживонса) у підлітка.

No abstract

В статье на основе анализа современной научной литературы представлены данные об этиологии, патогенезе, клинических особенностях расстройств аутистического спектра (РАС) у детей раннего возраста. Приведен исторический экскурс относительно эволюции взглядов на РАС от древнейших времен до современности. Первые описания лиц, которые, вероятно, имели клинические проявления РАС, приводятся в средневековых церковных хрониках, житиях святых, а также православных юродивых и биографиях так называемых детей из леса. В отечественной психиатрии проблему аутистических нарушений контакта у детей разрабатывала Г.Е. Сухарева в начале ХХ века. Современные научные представления о РАС заложены в работах Лео Каннера, Ганса Аспергера и Лорны Винг, которые впервые разработали диагностические критерии различных форм расстройства. РАС на сегодня рассматривается как результат взаимодействия генетических факторов с факторами окружающей среды. Влияние факторов окружающей среды может приводить к серьезным нарушениям развития головного мозга, в частности негативно влиять на дифференциацию нейронов, синаптогенез и аксональную миелинизацию. На данном этапе развития научных взглядов на РАС у детей бесспорным является связь расстройств с эпилептическими энцефалопатиями, которые в основном имеют генетическую этиологию. Ввиду наличия общих генетических мутаций, вызывающих РАС и эпилептические энцефалопатии, всем детям с РАС с неустановленной этиологией расстройства показано генетическое тестирование с применением метода секвенирования нового поколения (NGS) на панели генов, связанных с эпилептическими энцефалопатиями, а также проведение ЭЭГ-мониторинга во время ночного сна. Разработанные схемы диагностики позволяют своевременно установить диагноз эпилептической энцефалопатии у детей с расстройствами аутистического спектра и назначить патогенетическое лечение с использованием препаратов нейрометаболического и нейропротекторного действия, а также антиконвульсантов.

ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології імені академіка О.М. Лук'янової НАМН України», м. Київ, Україна Розлади аутистичного спектра в дітей раннього віку: еволюція поглядів та можливості діагностики (частина 2) Резюме. У статті на основі аналізу сучасної наукової літератури наведені дані про етіологію, патогенез, клінічні особливості розладів аутистичного спектра (РАС) у дітей раннього віку. Наведено історичний екскурс стосовно еволюції поглядів на РАС від давніх часів до сучасності. Перші описи осіб, які, ймовірно, мали клінічні прояви РАС, наводяться в середньовічних церковних хроніках, житіях святих, а також православних юродивих та біографіях так званих дітей з лісу. У вітчизняній психіатрії проблему аутистичних порушень контакту в дітей розробляла Г.Ю. Сухарева на початку ХХ століття. Сучасні наукові уявлення про РАС закладені в роботах Лео Каннера, Ганса Аспергера та Лорни Вінг, які вперше розробили діагностичні критерії різних форм розладу. РАС на сьогодні розглядається як результат взаємодії генетичних факторів із факторами навколишнього середовища. Вплив факторів довкілля може призводити до серйозних порушень розвитку головного мозку, зокрема негативно впливати на диференціацію нейронів, синаптогенез і аксональну мієлінізацію. На даному етапі розвитку наукових поглядів на РАС у дітей беззаперечним є зв'язок розладів з епілептичними енцефалопатіями, які переважно мають генетичну етіологію. Зважаючи на наявність спільних генетичних мутацій, що викликають РАС та епілептичні енцефалопатї, усім дітям з РАС з невстановленою етіологією розладу показане генетичне тестування із застосуванням методу секвенування нового покоління (NGS) на панелі генів, пов'язаних з епілептичними енцефалопатіями, а також проведення ЕЕГ-моніторингу під час нічного сну. Розроблені схеми діагностики дозволяють своєчасно встановити діагноз епілептичної енцефалопатії в дітей з розладами аутистичного спектра й призначити раннє патогенетичне лікування з використанням препаратів нейрометаболічної та нейропротекторної дії, а також антиконвульсантів.