У статті розкрито особливості адміністративної відповідальності в діяльності командувача Національної гвардії України. Встановлено, що адміністративна відповідальність виступає у якості комплексного правового механізму реагування держави на різноманітні прояви адміністративної про-типравної поведінки. Зроблено висновок про тісний зв'язок адміністративної та дисциплінарної відпові-дальності військовослужбовців НГУ, на підставі порівняльно-правового аналізу статті 15 КУпАП та Дисциплінарного статуту ЗС України. Визначено поняття грубого дисциплінарного проступку, як умис-ної дії або бездіяльності військовослужбовця, вчиненого всупереч принципам і завданням Збройних Сил України та інших військових формувань із правоохоронними функціями, наслідком якої стало заподіяння істотної шкоди особі, суспільству або державі, а рівно посягання на організацію управління Національ-ної гвардії України.Запропоновано доповнити Порядок проведення службових розслідувань у Національній гвардії Ук-раїни кваліфікуючими ознаками грубого дисциплінарного проступку, вчиненого військовослужбовцем, до числа яких мають бути віднесені: можливість застосування до правопорушника двох і більше видів юридичної відповідальності; вчинення дисциплінарного проступку керівником органу військового управ-ління; вчинення дисциплінарного проступку під час несення служби в наряді; вчинення дисциплінарного проступку двома і більше військовослужбовцями; дисциплінарний проступок, пов'язаний із неправомір-ним застосуванням військовослужбовцем НГУ фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї. Ключові слова: адміністративна відповідальність, Національна гвардія України, адміністратив-не правопорушення, адміністративні стягнення, юридична відповідальність, адміністративно-правові норми, дисциплінарна відповідальність.

No abstract

No abstract

Автор розглядає сучасне міжнародне право як важливу та невід'ємну нормативну складову чинного трудового права України. Мету зазначеного дослідження досягнуто за допомогою авторського звернення до змісту низки основоположних галузевих джерел міжнародного права ООН, МОП, ЄС, джерел національного трудового права України, а також відповідних наукових праць окремих фахівців. Ключові слова: трудові відносини; сучасне міжнародне право; сучасне міжнародне трудове право; національне трудове право України Постановка проблеми. Надзвичайно важливою, необхідною, актуальною та характерною рисою сучасного міжнародного права є його, скажімо так, «незамкненість у самому собі». Очевидним виявленням цього стану є те, що норми сучасного міжнародного права «не локалізуються в самих собі». Навпаки, вони часто змістовно інтегруються до системи національного права суверенних держав, зокрема, безумовно, і до її конкретних матеріально-галузевих сегментів. Тобто мова йде про те, що імперативні положення сучасного міжнародного права безпосередньо формують, виправляють, змінюють, удосконалюють національні кодифіковані норми щодо правового регулювання поведінки в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Що ж стосується диспозитивних та/або «рекомендаційних» джерел сучасного міжнародного права, то вони в цьому випадку лише орієнтують, спрямовують суб'єктів сучасного міжнародного права, тобто суверенні держави, на поступове досягнення останніми необхідної відповідності їхньої системи права міжнародно-заявленим нормативним стандартам. Усе вищесказане стосується і такої галузі сучасного міжнародного права, як сучасне міжнародне трудове право. Отже, ми зосередимося саме на проблематиці норм сучасного міжнародного трудового права в якості джерела чинного трудового права України. На сьогоднішній день останнє запозичило та належним чином нормативізувало численні якісні трудові стандарти Організації Об'єднаних Націй (далі-ООН) та Міжнародної організації праці (далі-МОП). Саме тому І. І. Яцкевич зазначає: «Зважаючи на останні радикальні події в суспільно-політичному житті України, ефективне реформування національного законодавства має відбуватися з одночасним дотриманням встановлених міжнародно-правових стандартів, в тому числі і стандартів та гарантій у сфері праці» [24, c. 1]. Тобто, певна річ, такі міжнародні стандарти мають бути дотримані в якості саме національних соціально-трудових стандартів. Однак в контексті поточного курсу нашої держави на повноцінну інтеграцію до Європейського Союзу (далі-ЄС) зазначена галузь вітчизняного законодавства підлягає подальшому реформуванню задля запровадження вже і суто європейських правових стандартів у практику вітчизняних трудових відносин. У чому ж очевидна важливість такого стратегічного нормативно-правового курсу? Вона полягає в тому, що відповідні нормативно-правові стандарти ООН, МОП та, зрозуміло, ЄС об'єктивно визнано у світовій практиці надзвичайно високими, взірцевими, кращими з

No abstract