Standalone and consortia-led single-cell atlases of healthy and diseased human airways generated with single-cell RNA-sequencing (scRNA-seq) have ushered in a new era in respiratory research. Numerous discoveries, including the pulmonary ionocyte, potentially novel cell fates, and a diversity of cell states among common and rare epithelial cell types have highlighted the extent of cellular heterogeneity and plasticity in the respiratory tract. scRNA-seq has also played a pivotal role in our understanding of host–virus interactions in coronavirus disease 2019 (COVID-19). However, as our ability to generate large quantities of scRNA-seq data increases, along with a growing number of scRNA-seq protocols and data analysis methods, new challenges related to the contextualisation and downstream applications of insights are arising. Here, we review the fundamental concept of cellular identity from the perspective of single-cell transcriptomics in the respiratory context, drawing attention to the need to generate reference annotations and to standardise the terminology used in literature. Findings about airway epithelial cell types, states and fates obtained from scRNA-seq experiments are compared and contrasted with information accumulated through the use of conventional methods. This review attempts to discuss major opportunities and to outline some of the key limitations of the modern-day scRNA-seq that need to be addressed to enable efficient and meaningful integration of scRNA-seq data from different platforms and studies, with each other as well as with data from other high-throughput sequencing-based genomic, transcriptomic and epigenetic analyses.

No abstract

No abstract

, асистент кафедри судоустрою та прокурорської діяльності Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого СУТНІСТЬ ПРАВООХОРОННОЇ СИСТЕМИ У статті охарактеризовано стан наукової розробки проблеми функціонування правоохоронної системи. Досліджено наявні в юридичній науці наукові підходи до розуміння і тлумачення поняття «правоохоронна система»; зазначається, що більшість наукових підходів з приводу правоохоронної системи умовно поділяються на дві групи: до першої належать погляди дослідників, які розглядають правоохоронну систему як сукупність органів, котрі здійснюють правоохоронну діяльність, до другої-дослідників, котрі розглядають правоохоронну систему як складне явище, що структурно включає поряд із правоохоронними органами й інші елементи. Автором робиться наголос на другому підході до розуміння правоохоронної системи, акцентується увага на тому, що не можна ототожнювати поняття «система правоохоронних органів» та «правоохоронна система». Зроблено висновок, що правоохоронна система є сукупністю тісно пов'язаних між собою елементів, які взаємодіють та утворюють певну цілісність, вона базується на відповідних принципах, засадах. Її головними складовими елементами необхідно вважати інституціональну та нормативну підсистеми. Інституціональну підсистему утворюють об'єкти правоохоронного впливу та правоохоронні органи, для яких основним завданням є правоохоронна діяльність. Нормативна підсистема складається з правових принципів та норм, що здійснюють регулювання відносин між суб'єктами охорони права; своє вираження вони знаходять у нормативних актах, які регулюють правоохоронну діяльність. На підставі аналізу наявних наукових підходів до розуміння правоохоронної системи запропоновано авторське розуміння поняття правоохоронної системи, а саме: правоохоронна система-це багаторівнева соціальна система, що існує в державі та об'єднує органи й інститути, які на підставі та в межах правових норм здійснюють правоохоронну та правозахисну діяльність з метою забезпечення законності в державі. З урахуванням висловлених у сучасній науковій літературі думок стосовно правоохоронної системи вказано її особливості (ознаки, властивості). Ключові слова: система, правоохоронні органи, правоохоронна діяльність, правозахисна діяльність.