This article deals with the main features of European values and their importance for the process of common European identity forming. The essence and main functions of the EU cultural policy, its peculiarities are formulated. The author describes the place of European values among the basic principles of the cultural policy of the European Union. According to sociological polls, these values are close to Ukrainian society but do not associate with the European Union as a single community and do not contribute to the formation of European identity. The main functions of the EU’s cultural policy are promotion and dissemination of European values through cultural events, grants and tourism. Approaches to common European values defining are analyzed, their degrees are structured. The author identifies the following basic European values: fundamental rights, including rights of communities and families; equality of all members of society, including minorities and regardless of gender; pluralism of thoughts; justice; self-realization; responsibility; unity; peace; respect for human life; democracy; legality; freedom of personality (freedom of expression, freedom of speech, freedom of the media); tolerance; solidarity; respect for human dignity; religion. The main differences between the European values and the common Western ones are emphasized. The main ways of raising awareness and mechanisms for promoting European values among the Ukrainian population are summarized. But the formation of a new value system is impossible without the participation of the state and its institutions. It is concluded that the formation of a new value system will have a consolidating effect on the Ukrainian people. Therefore, the promotion of European values should become not only a task for EU cultural policy, but also a top priority for the Ukrainian authorities.

Стаття присвячена розгляду суті проблеми кібербезпеки виявлення загроз сьогодення, викликів та небезпеки високотехнологічної кіберзлочинністі і кібертероризму у сучасних умовах гібридної війни. Висвітлюються пріоритети удосконалення кібербезпеки України на основі аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників, європейських тенденцій та реакції в країнах світу на основні виклики в кіберпросторі. Розглянуті основні аспекти кібервійни та кібербезпеки. Було проаналізовано досвід США, Німеччини, Великобританії, Китаю та РФ у сфері боротьби із кіберзлочинністю.

У статті висвітлюється позиція Європейського Союзу щодо політико-правого статусу «де-факто» держав на пострадянському просторі. Розглядається безпосередня участь ЄС у врегулюванні міжнародних конфліктів навколо сепаратистських регіонів на території Азербайджану, Грузії, Молдови та України. Визначено, що діяльність ЄС у регіоні обмежується в основному гуманітарною допомогою, офіційними заявами представників організації та участю у переговорах в якості спостерігача. Аналізуються офіційні документи та заяви представників організації, що пропонують шляхи вирішення проблеми. Визначені основні механізми, які використовує Європейський Союз у сфері врегулювання конфліктів, та основні завдання, що організація ставить перед собою. Автор характеризує ефективність дій ЄС у сфері вирішення проблеми статусу «де-факто держав». Автор робить висновок, що особливої активізації миротворчих зусиль ЄС вимагає ситуація у Молдові та Україні, зважаючи на проголошення державами курсу на європейську інтеграцію.

Стаття присвячена квазідержавним утворенням на Сході України. Визначені основні історичні передумови початку конфлікту: віддалене географічне розташування, імперська політика СРСР, наявність значної кількості російських мігрантів. Основними причинами конфлікту стали підтримка з боку РФ сепаратистських настроїв, участь в антиукраїнських акціях російських громадян, анексія Кримського півострову, прорахунки керівництва країни. На сучасному етапі першочерговою є проблема повного припинення війни на Сході України.

У сучасних умовах публічна дипломатія стає важливим структурним компонентом стратегії провідних акторів світової політики, до числа яких належить Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Можна виділити кілька періодів, для кожного з яких характерні свій блок цілей і завдань публічної дипломатії, спрямованість їх розвитку відповідно до еволюції стратегічних установок блоку як моделі забезпечення колективної безпеки, такі як період холодної війни, період безпосередньо після закінчення холодної війни (або «період партнерства і співпраці» за термінологією НАТО) і період глобалізації (або «період нових умов безпеки після 11.09.2001» за термінологією НАТО). Публічна дипломатія НАТО включає сукупність форм і методів, сил і засобів пропаганди, а також способів групового спілкування, використовуваних для роз’яснення політики НАТО, сприяння у проведенні військових операцій і вирішенні інших завдань. Дана діяльність спрямована на формування «правильного розуміння» цільовими аудиторіями практичних кроків НАТО з підтримки стабільної обстановки у кризових регіонах, що виключає прояв ворожості з боку місцевого керівництва та населення щодо військовослужбовців блоку.