No abstract

Мета. Оцінити віддалені результати хірургічного лікування аноректальних вад розвитку (АВР) у дітей з урахуванням анамнестичних даних. Матеріали і методи. Проаналізовано результати обстеження та хірургічного лікування 32 пацієнтів з АВР за останні 6 років. Результати. Оперативні втручання у дітей виконували в залежності від форми аноректальної вади. Післяопераційні ускладнення спостерігали у 9 (28,1%) із 32 пацієнтів, оперованих з приводу атрезії анального отвору та прямої кишки. Померли 2 (6,3%) недоношених дітей з супутніми вадами розвитку. Висновки. У дітей із вродженими АВР та ускладненим передопераційним періодом (недоношеність, супутні вади розвитку, внутрішньоутробна інфекція тощо) клінічний перебіг захворювання характеризувався великою кількістю різноманітних післяопераційних ускладнень у порівнянні з дітьми без обтяжливого анамнезу. Загальний стан дітей даної групи був значно тяжчим, вони потребували більш тривалої та інтенсивної передопераційної підготовки.

No abstract

No abstract

Спайкова хвороба (morbus adhaesivus) -це захво-рювання, яке характеризується утворенням спайок, що є тяжами або мембранами фіброзної тканини. Вони можуть прикріплятися до різних внутрішньоче-ревних органів і парієтальної очеревини, скріплюючи або зрощуючи їх разом, що проявляється в більшості випадків епізодами рецидивуючої спайкової кишко-вої непрохідності. Ще в давні часи при анатомічних дослідженнях лікарі виявляли в черевній порожнині якісь зрощення, однак тоді вони не могли визначити ні етіології, ні патогенезу, ні впливу даних анатоміч-них утворень на життєдіяльність людського організму. Тому прийнято вважати, що перша згадка про спайки в черевній порожнині припадає на кінець XVIII століт-тя, коли в світ вийшла публікація німецького морфо-лога Джона Хунтера «Кров, запалення та вогнепальні рани», в якій автор вперше описав 3 випадки кишкових спайок, що розвинулися після вогнепального поранен-ня черевної порожнини. Тільки в XIX столітті вчені змогли встановити значення спайкового процесу в че-ревній порожнині й оцінити його патологічний вплив на організм людини, що проявляється гострою кишко-вою непрохідністю. Однією з перших фундаменталь-них робіт, присвячених проблемі спайкоутворення, є праця В.П. Добровольського «Про хворобу, іменовану ілеусом» (1838). Через десять років наш співвітчизник М.І. Пирогов провів перше оперативне втручання з приводу гострої странгуляційної спайкової кишкової непрохідності (СКН). До цього ж періоду належать і перші закордонні публікації, в яких ідеться про те, що спайковий процес у черевній порожнині спричинив го-стру кишкову непрохідність (R. Virchov, 1853; С. Lindig, 1864). Тільки у 1914 р. Ервін Пайер, після публікації роботи про 157 випадків розвитку спайкового процесу в черевній порожнині внаслідок раніше перенесених оперативних втручань, увів у клінічну практику термін «спайкова хвороба» [8].СКН -грізний патологічний стан в ургентній хі-рургії дитячого віку, що являє собою синдром, що ви-никає внаслідок внутрішньочеревних зрощень, пору-шення ефективної моторної та евакуаторної функції кишечника з різними клінічними та морфологічними змінами ураженої кишки та нерідко супроводжуєть-ся розвитком синдрому поліорганної недостатності із залученням всіх органів і систем організму. Незважа-ючи на активний розвиток медицини та впроваджен-ня в клінічну практику сучасних методів діагностики й лікування, проблеми, що виникають при лікуванні СКН, залишаються актуальними. Це пов'язано як зі збільшенням числа екстрених і планових оператив-УДК 616. 34-007.272-053 DOI: 10.22141/199734-007.272-053 DOI: 10.22141/ -293834-007.272-053 DOI: 10.22141/ .2.33.2017 Веселий С.В., Нгуєн Н., Кліманський Р.П.