У статті розглядаються траєкторії політичної трансформації в країнах Підвенно-Східної Азії.Проаналізовано специфіку демократичного транзиту в умовах третьої хвилі демократизації. Зазначено, що лінія розлому в регіоні пролягає між країнами з перехідною економікою та країнами, які встановили електоральну демократію (а не між простою демократією та консолідованою демократією).Досліджено становлення демократій у Таїланді, в Індонезії, Сінгапурі, Малайзії, Камбоджі, на Філіппінах. Окрема увага надається феномену демократичного відкату та загрозам демократизації. Розглянуто перспективи здійснення у країнах Південно-Східної Азії незворотних демократичних реформ. Було підкреслено, що головне завдання для еліт у регіоні, – продемонструвати здатність режимів одночасно забезпечувати ефективний рівень управління і здійснювати реформи, спрямовані на інклюзивну участь і політичну підзвітність.

No abstract

The article examines the impact of political stability on the economic development in Singapore. An attempt has been made to find an answer to the question of which regime determines economic growth: authoritarian or democratic. The study used descriptive, systematic and comparative methods, which allowed to analyze the impact of political stability on economic development of Singapore. The Singapore case should be viewed more as an exception to the rule than as an example of explaining the economic efficiency of authoritarian regimes. The study concludes that Singapore’s sustainable development cannot be explained by the influence of only one independent variable – political stability. Many other factors should be taken into account: cultural, historical, geographical, human. The economic success of this state was largely due to a consistent policy focused on achieving long-term results – economic growth and effective and rational planning, which became possible thanks to the political stability of the state.

У статті розглядається специфіка державного корпоративізму у країнах Південно-Східної Азії на прикладі Малайзії. За приклад взято політику Мохамада Махатхіра “Malaysia Incorporated” («Малайзія інкорпорована»). Описується специфіка відносин між державою та приватним бізнесом в епоху прем’єрства М. Махатхіра. Визначено, що корпоративізм, упроваджуваний у політиці «азійських тигрів», мав позитивні наслідки для розвитку економіки та зростання рівня життя населення. Так, країни Азії продемонстрували успіх застосування державного корпоративізму в рамках наздоганяючої модернізації. Після півтора десятиліття зростання регулювання та розширення державного сектору для реструктуризації суспільства шляхом зміцнення малайського бізнесу та середнього класу, а також для реалізації проєкту важкої індустріалізації М. Махатхіра, була здійснена економічна та культурна лібералізація. Згодом відбулося швидке економічне зростання з кінця 1980-х років до азійської кризи 1997–1998 років. Тоді як бізнес-організації мали обмежений вплив, деякі окремі бізнесмени ставали все більш впливовими в політичному сенсі, забезпечували державне втручання для просування власних інтересів. Корпоративізм М. Махатхіра, який був виражений у гаслі “Malaysia Incorporated” – «Малайзія інкорпорована», значною мірою обмежувався просуванням корпоративізму на рівні компаній через внутрішні союзи та покращення відносин між урядом і бізнесом. Проте замість того, щоб мобілізувати та включити організовану робочу силу (окрім недовговічної Малайзійської організації праці) до корпоративістського проєкту, було докладено досить мало зусиль для покращення виробничих відносин. Корпоративістський проєкт М. Махатхіра значною мірою обмежувався подоланням етнічного, а не соціального, поділу. Окрім того, важливим недоліком політики малазійського прем’єра стала відсутність трипартизму – системи тристороннього представництва (держави, працівників і роботодавців або їхніх уповноважених) у процесі регулювання соціально-трудових відносин. Разом із загальним поліпшенням умов праці це сприяло б забезпеченню загальної підтримки національної стратегії розвитку та суспільній консолідації.