This writing aims to outline the principles of researches on philosophy in Central and Eastern European countries, preferably USSR, in the latest soviet and post-soviet periods. In author's opinion, the crucial points for such kind of research are: a) to discover a correlation between philosophy and the phenomenon of totalitarianism; b) to correlate a soviet philosophy with totalitarian experience. The article considers methodological and axiological problems in research of post-totalitarian practices in general as such as in philosophy. In author's opinion the main problem in development of the post-soviet philosophy is interiorisation of intellectual, cultural and social practices, which were formed concerning to totalitarian experience. This became a reason of "cynicism" and "nihilism" of post-soviet philosophy. It's impossible to cast mentioned phenomena off without consideration of totalitarian phenomenon and critical reconsideration of the own totalitarian experience.

This article has two main objectives. The first one is to continue the discussion started in Issue 30 of the Journal Sententiae [Khoma 2014], on the subject whether the national philosophy can be a clearly defined research object. Like the previous reply by one of the authors of this article [Yosypenko 2014], our consideration of this issue shall not be relevant to any cases and versions of national philosophies. It shall be focused on the Ukrainian national philosophical tradition if compared with the Polish one. To outline the context for such a comparison, we shall review the above work of the modern Polish historian of philosophy Tomasz Mróz, which shall be the second objective of our article. The book by Tomasz Mróz, the Professor at Zielona Góra University of Poland, is an interesting example of international university cooperation. It is very symbolic that the lectures on the history of Polish philosophy were delivered and then published in the University of Vilnius: Vilnius is a historic center of spiritual and intellectual life of Lithuanians, Poles, Belarusians and Ukrainians. However, for the historians of the Ukrainian philosophy the book is interesting not only because of its close historical or geographical problems: as considered by the authors of this review, the work by Professor Mróz can be a good incentive for further development of research in the field of historiography of national philosophies in the Eastern Europe. It outlines the conditions of possible definition of the Polish philosophy as a research object, thus suggesting a prospect of comparative research in this field. The idea of comparative philosophy arose in the 20 th century, with the advent, in the intellectual space of Western philosophy, of a fair amount of scientific knowledge on Eastern philosophy. This idea is in comparative studying of theories, systems, and categories within various philosophical traditions. In our viewpoint, such a comparison became possible only when the above theories, systems or categories became a subject of description and analysis in historiography of related traditions. In other words, it became possible when the history of eastern philosophies was started to be written in accordance with principles traditionally used for the history of western philosophy. As far as the authors are concerned, the comparative approach has not yet been used in solving the problem of defining the Ukrainian philosophical tradition as a research object, though the idea of comparative research of national philosophical traditions was introduced by the Ukrainian philosopher Vasyl Lisovyi (1937-2012). Notwithstanding the fact that even the first works on historiography of national philosophies in the Eastern Europe compare "their" philosophy with already set philosophical

Є різні способи тематизувати проблему національної філософії і, так само, різні способи аргументувати позицію «за» чи «проти» самої її ідеї. Моя попередня стаття мала предметом схематичний аналіз таких позицій і аргументів, а також окреслення умов філософської легітимності поняття національної філософії [Йосипенко, 2012а]. Запропоноване редакцією «Sententiae» для обговорення запитання «Чи може націо-нальна філософія бути чітко окресленим дослідницьким об'єктом?» дає нагоду продовжити тему в площині використання ідеї та поняття національної філософії в історико-філософських дослідженнях.Однак перш ніж перейти безпосередньо до теми, ще раз зупинюсь на питанні легітимності. Академічні дискусії та рефлексії, поміж інших правил і принципів, регламентуються також тим, що Чарлз Пірс назвав «етикою понять». Тому запропо-новане для обговорення запитання є проблематичним вже на рівні формулювання, й не лише тому, що деякі філософи ставлять під сумнів саму можливість національної філософії: є такі, що заперечують проти визначення «національна». З одного боку, загальним терміном для визначень «німецька», «британська», «російська» філософія (які є цілком вживаними в тому чи іншому сенсі), згідно з логікою, мала би бути «національна філософія», проте таке узагальнення іноді виявляється проблематич-ним. Передусім тому, що воно легітимує поняття національної філософії, а також через національні особливості бачення речей: численні російські та українські філософи приймають лише формулювання «вітчизняна філософія». Залишаючи осторонь ідеологічні конотації останнього терміна, самі собою досить цікаві, про що свідчить його неперекладність багатьма мовами, за формулюванням «вітчизняна філософія» варто визнати певну перевагу: воно є дуже зручним у випадках, коли у «вітчизняному» просторі дуже важко (або не дуже хочеться) розрізняти українську та російську (а в деяких випадках також і білоруську та польську) філософії, оскіль-ки вони функціонували в межах єдиних інституцій.На мій погляд, це дуже симптоматична «вітчизняна» лінгвістична аномалія, яка сигналізує, що поняття національної філософії є абстрактним, якщо не передбачає чіткої інституційної основи. Однак сьогоднішня дискусія щодо «національної», а не «української» чи «вітчизняної» філософії, своєю чергою також є важливим симпто-мом. Методологічні дискусії та рефлексії супроводжують всю історію досліджень з історії філософії України як наукової дисципліни й, традиційно, більшість з них

No abstract

ic-philosophical process, the genre of the historiography of philosophy and specific historiographic attitudes; b) reception is a complex phenomenon, which has totally different configurations and meanings in different periods of the history of philosophy and cannot be put into one formula; c) the application of obvious formulas from the contemporary vision of receptions in separate historical contexts can verify or objection of the originality or even the existence of separate philosophical traditions; d) through the reflection on the phenomenon of reception in all of its complexity it possible to reveal some aspects, research into which notably corrects our perception of the history of philosophy; e) the popular over the past decades idea of the history of philosophy as dialogue among philosophers is a challenge for the historiography, though it can have a positive effect on historic-philosophical research as well as on historic-philosophical discourse in general. Particularly, the research into reception and using dialogue as a regulatory idea can influence the international circulation of ideas and contribute to turning it into "rational dialogue", promoted by P. Bourdieu.