Стаття присвячена аналізу поглядів відомого англійського дипломата Е.Сатоу на дипломатичну практику та дипломатичний інструментарій. Охарактеризовано погляди Е.Сатоу на особливості здійснення дипломатичної діяльності у різні історичні періоди. Було наведено позицію Е.Сатоу щодо ролі та місця міністрів закордонних справ, яких він розглядав як відповідальних державних діячів, котрим надані повноваження здійснювати зносини своєї держави з іншими державами, у дипломатичній практиці. Ґрунтовно розглянуто фактори, що призвели до розширення повноважень глав дипломатичних представництв, які, за Е.Сатоу, полягають у наступному: виникнення нових держав, зростання ролі певних держав, конституційні зміни у способах управління, збільшення кількості організацій, котрі мають сприяти кращому взаєморозумінню націй, ускладнення міжнародних відносин. Було розглянуто якості, які, на думку Е.Сатоу, повинні бути притаманні дипломатичним співробітникам. Встановлено, що для Е.Сатоу було принциповим створення сприятливих умов для збереження документів, які відкладаються в результаті дипломатичної діяльності, що позитивно позначається на діяльності співробітників дипломатичних установ. Охарактеризовано погляди Е.Сатоу щодо особливостей поведінки дипломатів у державі перебування, які першочергово мають розуміти та поважати традиції держави перебування. Значну увагу було приділено аналізу поглядів Е.Сатоу на роль глави дипломатичного представництва у процесі підготовки молодих дипломатів, зокрема опанування ними навичок роботи з дипломатичними документами. Встановлено, що Е.Сатоу був переконаний, що надання та забезпечення дипломатичних привілеїв та імунітетів є важливим чинником створення сприятливої атмосфери для професійної діяльності дипломатів. Значну увагу приділено характеристиці поглядів Е.Сатоу на провідні напрямки діяльності дипломатичних представників закордоном, які повинні здійснюватися з дотриманням не лише правових, а й етичних норм. Зазначено, що для Е.Сатоу важливим складником дипломатичної діяльності було правильно вживання дипломатичних термінів, неправильне використання котрих може призвести до виникнення серйозних непорозумінь та конфліктів у відносинах між державами. Встановлено, що для Е.Сатоу характерним було шанобливе ставлення до дипломатичного спадку своїх попередників, які значно, на його думку, перевершували сучасних йому дипломатів в мистецтві дипломатичної інтриги та боротьби.

Стаття присвячена аналізу поглядів відомого англійського дипломата Г.Нікольсона на дипломатичну практику та дипломатичний інструментарій. Охарактеризовано підходи Г.Нікольсона до визначення мети та завдань, які ставляться перед дипломатичними службами. Ґрунтовно розглянуто концепцію військової дипломатії та концепцію торгівельної дипломатії або «концепцію крамаря», які, за Г.Нікольсоном, мали непересічний вплив на розвиток міжнародних відносин й часто було домінуючим чинником у ході проведення дипломатичних переговорів, адже визначали стратегію та тактику їх проведення. Було розглянуту якості, які, на думку Г.Нікольсона, повинні бути притаманні дипломатичним співробітникам. Встановлено, що для Г.Нікольсона було принциповим розглядати походження та розвиток дипломатичної теорії як єдиний тривалий процес, не виділяючи в ньому окремих фаз та категорій та не акцентуючи уваги на випадкових успіхах або перепонах, які виникали на шляху його розвитку. Охарактеризовано погляди Г.Нікольсона на процес виникнення та розвитку інституту дипломатичних привілеїв та імунітетів. Значну увагу було приділено аналізу поглядів Г.Нікольсона на місце дипломатичної служби у системі державних органів держави. Встановлено, що Г.Нікольсон був переконаний, що дипломатична служба повинна перебувати поза політикою, а першочерговим її завданням повинно бути надання її досвіду роботи у розпорядження співробітникам уряду, який знаходиться при владі, підготовка порад та заперечень стосовно пропозиції у сфері зовнішньої політики, підготовлених урядовцями. Значну увагу приділено характеристиці поглядів Г.Нікольсона на провідні напрямки діяльності дипломатичних представників закордоном, зокрема збір та передача інформації, отриманої з достовірних джерел. Зазначено, що поглядам Г.Нікольсона характерне поєднання принципів таких напрямів як реалізм та ідеалізм, що дозволило йому створити власну оригінальну систему поглядів на дипломатичну діяльність. Ключові слова: Г.Нікольсон, дипломатія, дипломатична теорія, дипломатична практика, дипломатичні привілеї та імунітети, дипломатичний протокол та етикет.Сучасні наукові розвідки, присвячені як дипломатичній теорії, так і дипломатичній практиці, важко уявити без посилань на праці відомого британського дипломата і політика Г.Нікольсона (1886-1968 рр.). Саме завдяки його дослідженням усталився погляд на те, що класичним визначенням такого поняття як «дипломатія» є дефініція, надана у Оксфордському словнику англійської мови. Для ілюстрації важливості дотримання принципу старшинства в дипломатичний практиці хрестоматійним став інцидент, описаний Г.Нікольсоном, який відбувся у XVII столітті у Лондоні між представники Франції та Іспанії за право зайняти більш почесні місця під час церемонії зустрічі швецького посла. Безумовно, що Г.Нікольсон є одним із найвідоміших дипломатів Великої Британії першої половини ХХ століття, автором багатьох праць, присвячених як теорії дипломатичної практики, так і видатним дипломатам, наприклад британському міністру закордонних справ Д.Керзону. Варто відмітити, що сфера інтересів Г....

Стаття присвячена дослідженню ролі почесних консульств у процесі розвитку двостороннього співробітництва держав. Охарактеризовано особливості та провідні напрямки діяльності почесних консульств на сучасному етапі. Розглянуті вимоги, що висуваються державами до кандидатів на посаду почесних консулів. Надана характеристика загальним функціям, які виконують почесні консульства у практиці міждержавної взаємодії. Встановлено, що саме почесні консульства можуть ефективно виконувати функції сполучної ланки між державами у разі відсутності постійних дипломатичних та консульських установ. Охарактеризовано комплекс функцій, здійснення яких покладається на почесні консульства таких держав як Ірландія, Франція, Велика Британія. Зокрема були охарактеризовані функції почесних консульств Франції на території Австралії, які полягають в наступному: надання документів, що підтверджують місце проживання особи; засвідчення достовірності копій та фотокопій оригінальних документів; надання документів, що посвідчують особу. Акцентована увага на роль почесних консульств у процесі надання допомоги громадянам держави, інтереси якої вони представляють, у період техногенних та природних катастроф. Проаналізовано критерії заснування почесних консульств на території інших держав на прикладі держави Швеція. Значну увагу приділено аналізу практиці функціонування почесних консульств іноземних держав на території України. Розглянуто провідні напрямки функціонування Почесного консульства держави Ізраїль на території західної України. Встановлено, що на сучасному етапі його співробітники сконцентровані на реалізації наступних завдань: відновлення інвестиційної привабливості вказаного регіону, надання допомоги українським бізнесменам із виходом на ринок Ізраїлю, реалізація спільних проектів у сфері безпеки, активізація співробітництва у сфері інформаційних технологій, співпраця у сфері енергозбереження. Проаналізовано функції почесних консульств, які представляють інтереси України за кордоном. Так, функції Почесного консульства України в Ополі полягають в наступному: зміцнення зв'язків між Україною та Польщею у сфері бізнесу, підприємництва, науки та культури, надавання допомоги українськими громадянам у разі потреби. Ключові слова: міждержавне співробітництво, почесні консульства, почесний консул, функції почесних консульств, статус почесного консула. Розвиток співробітництва між державами у двосторонньому форматі на сучасному етапі характеризується безпрецедентною зацікавленістю такими сферами як економіка, культура, наука, спорт, які залишалися поза увагою традиційної класичної дипломатії, сфокусованої виключно на політичному складнику. Інститут почесних (нештатних) консулів є одним із ефективних інструментів розвитку та активізації відносин в означених сферах, що органічно взаємодіє з офіційними дипломатичними та консульськими установам. У цьому контексті у сучасній практиці міждержавної взаємодії спостерігається як розширення мережі почесних консульства, так і кола завдань, до вирішення яких вони долучаються. Оскільки у Віденській конвенції про...

Досліджено особливості діяльності неурядових організацій щодо популяризації сучасного українського мистецтва, кіно, літератури та культурної спадщини. Розкрито потенціал та перспективи залучення неурядових організацій до реалізації завдань публічної та культурної дипломатії України в контексті збільшення рівня її пізнаваності в світі та формування позитивного міжнародного іміджу. Встановлено провідні форми діяльності неурядових організацій на прикладі таких фундацій як Український Інститут в Лондоні, Український інститут в Швеції щодо поширення інформації про сучасне українське мистецтво в світі. Зазначено, що практика реалізації культурних та мистецьких проєктів має значний вплив на формування позитивної громадської думки щодо України, дозволяє підвищити рівень інформованості іноземних громадян щодо суспільно-політичних процесів, які відбуваються на її території. Визначено, що попри певні здобутки наразі співробітництво державних органів з неурядовими організаціями у справі промоції української культури за кордоном не носить системного характеру, що значно зменшує можливість оперативного реагування на сучасні виклики у культурній сфері. Підкреслено, що у процес посилення української культурної присутності у світі окрім організацій української діаспори також залучені й громадські організації, що були створені й функціонують на території України (Фонд культурної дипломатії «UART», Міжнародний інститут культурної дипломатії, цент культурних ініціатив «Відповідальне майбутнє»). Розкрито провідні напрямки діяльності неурядових організації щодо поширення знань про Україну: пропагування української культури та мистецтва в світі засобами культурної дипломатії, здійснення благодійної діяльності, спрямованої на популяризацію культурного та художнього надбань України за кордоном, організація культурних обмінів між країнами. Зазначено, що неурядові організації, наприклад Український інститут в Швеції, запроваджують практику реалізації довготривалих проєктів, як-то Нордичний фестиваль українського кіно, що дає підстави сподіватися, що вони перетворяться на постійний майданчик презентації якісного українського культурного продукту.