The aim: To analyse long-term results of treating patients with open fractures of low-leg bones within a specific time period and to describe concomitant problems. Materials and methods: A retrospective study was carried out to evaluate the results of the final treatment of patients after one year and after five years. Patients were divided into two groups. Group I included 47 (61.84%) patients for whom the treatment method was changed from external fixation to internal fixation. Group II included 29 (38.16%) patients for whom the final treatment of an open fracture was performed with an external fixation device without changing the method. The study exclusion criteria were patients under 18 years old and patients with gunshot fractures of the lower leg bones. Results: Patient treatment included initial surgical debridement and fracture stabilization with external fixation devices. In all patients, wound healing occurred within 30 days (on average, 24 ± 4.5 days). When evaluating the treatment of patients in group I, 32 (68.09%) of them underwent a one-stage removal of an external fixation device and osteosynthesis of fragments during the first 7-10 days. In 3 (20.0%) patients, osteosynthesis was performed with an intramedullary locking nail, in 12 (80.0%) patients – with a plate. The decision to change the fixation method was made taking into account clinical and laboratory parameters. It is noted that the treatment of patients with type III open fractures of the lower leg bones according to the Gustilo-Andersen classification, provided that the method of external fixation is replaced with an internal one, gives better results compared to osteosynthesis with external fixation devices. Conclusions: Treatment of patients with high-energy injuries of the lower leg bones is a long-term process. It is possible to improve the therapy efficiency by changing the fixation method from external to internal one. In this regard, the main evaluative characteristics are such indicators as uncomplicated wound healing combined with the absence of laboratory and clinical signs of inflammation.

Цель. Изучить путем сравнения результаты применения при ОП классической тактики и тактики многоэтапного хирургического лечения, обсудить вопросы выбора метода фиксации ОП и возможности раннего закрытия обширных ран и дефектов мягких тканей. Материалы и методы. Проанализированы результаты лечения 286 пациентов с ОП костей верхних и нижних конечностей в ортопедо-травматологическом центре Киевской областной клинической больницы за период с 2008 по 2016 г. Применяли классические методы и тактику многоэтапного хирургического лечения. Результаты. Оценивали результаты хирургического лечения ОП костей верхних и нижних конечностей с использованием балльной шкалы Neer-Grantham-Shelton. Хорошие результаты получены у 54,84% пациентов 1-й группы и у 80,28% пациентов 2-й группы. Выводы. Успех лечения ОП зависит от ранней госпитализации, ранней радикальной хирургической обработки, стабильной фиксации сломанной кости, применения рациональных доз антибиотиков, коррекции иммунологического статуса. Одними из наиболее спорных и нерешенных остаются проблемы выбора метода фиксации ОП и раннего закрытия раны.

областной рады «Киевская областная клиническая больница». Украина 2 Национальная медицинская академия последипломного образования им. П. Л. Шупика, Киев. Украина

1 КУ КОС «Киевская областная клиническая больница». Украина 2 Национальная медицинская академия последипломного образования имени П. Л. Шупика, Киев. Украина © Анкин Н. Л., Петрик Т. М., Ладыка В. А., Дударь С. Л., 2019 Останніми десятиліттями невплинно зростає кількість переломів головки стегнової кістки (ГСК), які обумовлені підвищенням частоти дорожньо-транспортних пригод і виживаності після високошвидкісних травм. Мета: проаналізувати результати хірургічного та консервативного лікування переломів ГСК і обґрунтувати тактику лікування цього ушкодження. Методи: проведено ретроспективний аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами ГСК з 2002 по 2017 р. Перед операцією постраждалим виконано рентгенографію і КТ кісток таза. Переломи розподілили за класифікацією Pipkin: тип I -10 (25,6 %) осіб, 9 %), 7 %), 8 %). Консервативне лікування після усунення вивиху виконано 8 (20,5 %) пацієнтам: тип Pipkin I -6 (15,4 %); Pipkin II -2 (5,1 %). Результати: виявлено ускладнення, серед яких гетеротопічна осифікаціяу 1 (3,0 %) пацієнта, асептичний некроз ГСК -7 (23,3 %); 2 -з переломами типу Pipkin II, 5 -Pipkin IV. У період від 12 до 36 міс. після травми у 32 (76,9 %) пацієнтів отримані такі результати лікування за шкалою 1 %),3 %),6 %),0 %). Висновки: у разі переломів типів Pipkin I і II досягнуто кращі функціональні результати порівняно з важчим типом перелому Pipkin IV. Пізнє відкрите вправлення невправлених переломовивихів призвело до розвитку асептичного некрозу ГСК в 66,7 % випадків. Вибір методу лікування переломів ГСК залежить від типу перелому. У разі переломів типу Pipkin I консервативне лікування привело до високого відсотка хороших результатів. За умов переломів типу Pipkin II кращі показники спостерігали після відкритого вправлення й остеосинтезу фрагментів, Pipkin III -ендопротезування, Pipkin IV -остеосинтезу ГСК і перелому кульшової западини. Ключові слова: перелом головки стегнової кістки, переломовивих головки стегнової кістки, кульшовий суглоб, асептичний некроз, остеосинтез.Ключевые слова: перелом головки бедренной кости, переломовывих головки бедренной кости, тазобедренный сустав, асептический некроз, остеосинтез

Among all fractures, pelvic injuries are 5-8 %, and combined trauma-30-58 %. The level of mortality due to unstable pelvic fractures ranges from 10 to 18 %, and in patients with polytrauma-36.5-50 %. Objective: to analyze the organizational problems of treating patients with pelvic injuries in Ukrainian clinics and to propose ways of their solutions. Methods: a retrospective study of surgical treatment results of patients with pelvic fractures was made. Patients of group 1 osteosynthesis of pelvic bone fractures were carried out in the traumatological departments of the