No abstract

145Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Актуальні питання діагностики, лікування, раціональної фармакотерапії, диспансеризації та реабілітації в практиці сімейного лікаря»

The recent scientific researches provide evidence of the important role of microbiota for human health. The microbiome is a very complex system, that exists in an equilibrium state and performs multiple functions. The intestinal microflora is disturbed under the influence of iatrogenic factors, and products of microbial origin are used to correct this. The first group of such drugs include probiotics. Their positive effect is associated with immunological and non‑immunological effects. The results of many studies proved the positive effects of probiotics in clinical practice, however publications of recent years outline their low effectiveness and transient nature of the effect, even with prolonged use. Another group of preparations refers to prebiotics, which selectively stimulate the growth of colon microflora. A combination of probiotics and prebiotics, called synbiotics, also in use. Currently, much attention is paid to metabiotics. This group includes various low molecular weight molecules with various chemical manifestations. The components of metabiotics are cellular elements, metabolites and signaling molecules of probiotic cultures. Metabiotics provide the optimal conditions of homeostasis in the contact zone, which are necessary for the normal interaction of the epithelium and microflora, as well as directly affect the physiological functions and biochemical reactions of the macroorganism. The antibacterial properties of metabiotics allow to fight pathogenic and opportunistic flora, without affecting the beneficial microorganisms of the intestine. Creation of targeted metabiotics is a novel promising direction in this area. The possibility of creating a programmed metabiotic drug is considered, depending on the type of disorders of the intestinal microbiocenosis and the peculiarities of the life of specific pathogenic or opportunistic strains.

Вступ. Хірургічна тактика при гострому панкреатиту (ГП) змінилась за останнє десятиліття, що передусім характеризується максимальним відтермінуванням оперативних втручань. За умови ефективності консервативної терапії та малоінвазивних хірургічних процедур «відкриті» операції виконуються в терміни понад 15-28 днів від початку захворювання на фоні демаркації септичних вогнищ у зоні підшлункової залози. Водночас збiльшується кiлькiсть пацiєнтiв з ускладненнями ГП, якi виникають у термiни, що виходять за межі первинної госпіталізації -розвиваються рецидиви захворювання, що потребують хірургічної корекцiї. Мета. Розробити критерії виявлення ускладнень ГП шляхом міждисциплінарної взаємодії гастроентеролога та хірурга.Матерiали та методи. До когорти дослідження ввійшло 76 пацієнтів (чоловіків 55, жінок 21), віком 28-79 років (середній вік 52±7,1 років), які на першому етапі лікувались у клініці загальної хірургії Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, а на другому -у гастроентерологічних відділеннях 4-ї та 5-ї комунальних клінічних лікарень міста Львова в період з 2000 до 2017 року.Результати. Результатом наведеного хірургічного лікування пізніх ускладнень гострого панкреатиту та відновного лікування є збереження життя 73 хворих. Померло в перші дні після операції 3 хворих (летальність 3,9%). Найгірші результати щодо порушення травлення були у пацієнтів після хірургічного втручання через такі ускладнення: поліорганна недостатність на фоні септичної інтоксикації.Висновки. Сучасна тактика хірургічного лікування гострого панкреатиту нерідко призводить до асимптомного перебігу деструкції тканин у зоні підшлункової залози з їхньою маніфестацією в пізні терміни за межами стаціонару первинної госпіталізації. Хірургічні втручання при пізніх ускладненнях гострого панкреатиту мають невідкладний паліативний характер та скеровані на усунення загрозливих синдромів. Моніторинг пацієнтів з наслідками перенесеного гострого панкреатиту полягає в умінні розпізнавати можливі пізні хірургічні ускладнення та у терапевтичній корекції симптомів хронічного перебігу захворювання. Після виписки зі стаціонару пацієнти з пізніми ускладненнями гострого панкреатиту мають перебувати під мультидисциплінарним спостереженням з акцентом на можливість рецидивних і резидуальних ускладнень. Ключові слова: Гострий панкреатит, хірургічне лікування пізніх ускладнень, реабілітація, критерії працездатностіПраці НТШ Intoduction. Surgical approach to acute pancreatitis (AP) has changed in the course of the past decade, which is mainly characterized by the maximum delay in surgical interventions. If conservative treatment and minimally invasive surgical procedures are effective, open surgery is performed after over 15-28 days from the moment the condition started against the background of septic foci demarcation in the pancreas gland area. At the same time, the number of patients with AP complications, which appear during the time beyond the initial hospitalization, is increasingthe disease relapses requiring surgical intervention. Aim. De...

No abstract