Резюме. Установлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень – найчастіша причина для проведення судово-медичної експертизи (СМЕ) живої особи (постраждалого, підозрюваного, обвинуваченого, свідка тощо), яка займає перше місце і становить понад 80 % усієї роботи експерта. Інтерпретація ушкоджень в рамках судово-медичної експертизи обмежена через недоліки в оцінці й описі у медичній документаціії усіх травм, отриманих постраждалим. Мета долсідження – вивчити частоту і причини невстановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень під час первинних судово-медичних експертиз постраждалих при дорожньо-транспортних пригодах із механічними травмами нижніх кінцівок. Матеріали і методи. Ретроспективно проаналізовано та описано статистику даних 170 первинних судово-медичних експертиз постраждалих з автотравмою та механічним ушкодженням нижніх кінцівок. Результати. Результати аналізу судово-медичних експертиз виявили переважання пішохідної травми (135; 79,4 %). Автотравма за характером ушкоджень призводила до утворення здебільшого політравми (93,5 %) з поєднаними ушкодженнями (72,9 %). Ізольовані переломи довгих кісток нижніх кінцівок діагностовано в основному під час пішохідної травми (10; 5,9 %) при невеликій швидкості руху автомобіля. В аналізованих експертизах тяжкі тілесні ушкодження встановлено у 18,2 %; тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості – у 81,2 %; легкі тілесні ушкодження – у 97,1% випадків. Ступінь тяжкості одного або декількох тілесних ушкоджень різного характеру не був встановлений у 41,8 % при первинній судово-медичній експертизі: в 7,1% випадків із відкритими переломами довгих кісток нижніх кінцівок; у 19,4 % – із закритими переломами і/або вивихами кісток різних сегментів опорно-рухової системи; в 4,7 % – із закритою черепно-мозковою травмою, струсом головного мозку середнього ступеня; у 10,6 % – забоями м’яких тканин ділянки голови, а також передньої черевної стінки. Висновки. Причини невстановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: відсутність (19,4 %) і низька якість (1,2 %) рентгенограм; відсутність у медичній документації об’єктивних (4,7 %) і відповідних даних в історії хвороби (10,6 %), що підтверджують діагноз. Неможливість проведення експертної оцінки травм за даними медичної документації супроводжувалася зниженням ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у висновках первинної СМЕ від тяжких до середньої тяжкості в 12 (7,1%), від середньої тяжкості до легких – у 6 (3,5%) випадках.

No abstract

Background. In patients with fractures of the femur in 4-26% of the cases develop complications (nonunion or delayed consolidation of the fracture, preservation of residual deformities of the femur, the formation of persistent posttraumatic contractures of adjacent joints), which can lead to prolonged temporary or permanent disability. Objective. To evaluate the function of the lower extremities in patients with outcome of fractures of the femur using the method of statography. Methods. The material of the study was protocols of clinical and radiological examination of 33 patients with fused fracture and residual deformities of the femoral diaphysis. Research methods: orthopedic (measuring the length of both lower limbs and the strength of their muscles, and circumference of soft tissues of thighs and shins), radiologic (plain radiography in two standard projections), biomechanical (using the platform statograph), statistical. Results. Closed (90.9%) oblique (78.7%) fractures of the femur prevailed, most often (63.8%) located in the middle third of the diaphysis. All patients underwent surgical treatment, the most frequent complication of which was delayed consolidation of fragments of the femur (54.5%), shortening of the lower limb on the fracture side (69.7%). Results. Closed (90.9%) oblique (78.7%) fractures of the femur prevailed, most often (63.8%) located in the middle third of the diaphysis. All patients underwent surgical treatment, the most frequent complication of which was delayed consolidation of fragments of the femur (54.5%), shortening of the lower limb on the fracture side (69.7%). The results of the statography made it possible to establish that in the case of a unilateral standing on the damaged leg compared to a healthy leg, a significant (p <0.05) increase in the body swing amplitude, a decrease in load and stability factors (p <0.05), and a displacement of the projection of the gravity line in the sagittal and frontal planes. Conclusion. The data obtained in combination with the detected hypotrophy and reduced muscle strength of the injured lower limb indirectly indicate a decrease in the support function of the leg with residual posttraumatic deformity of the shaft of the femur.