The purpose of this article is to analyze the processes of transformation of public administration systems through the use of innovative technologies to meet the needs of modern society and reduce the monopoly on management by the state authorities. From the standpoint of the inevitable impact dictated by current socio-economic conditions, the transformation processes are analyzed from the standpoint of economic expediency.The issues of the impact of innovative processes in the field of information technology on the traditional processes of public administration are considered. The prerequisites leading to the need for public administration transformation are described, and the main concepts and directions of this transformation are indicated.As a proposed innovative transformation technology, tools for digitalization of public administration are described, aimed at improving the quality of services provided, harmonizing relationships between public administration entities, as well as aimed at optimizing and redistributing powers from state to municipal authorities.

The aim of the study was to identify the legal mechanisms for the establishment of e-government and the development of e-governance from the perspective of international law and national legislation of countries where the level of e-governance is very high. Empirical and theoretical methods of scientific knowledge, as well as the comparative analysis were used for a comprehensive coverage of the research topic. It is found that the community-oriented principles are the basis for the functioning of e-government with a view to the digital transformation values. The establishment of digital government in different countries with a very high level of e-governance has its own peculiarities related to the status of the national legal framework, institutional capacity and economic development, information policy and information security. It was established that the e-governance should be improved by eliminating the digital gap, raising the level of digital literacy, creating a single competent authority to regulate public e-governance policy, introducing a network system of access to e-government services, and establishing a system for training civil servants on the provision of electronic services. Further research on e-governance may be focused on follow-up study and argumentation in order to determine effective legal tools of its regulation.

В статті визначено термін «соціальна дискримінація жінок», який пропонується трактувати як означає обмеження або позбавлення прав за ознакою статі (або гендерною ознакою) у всіх сферах життя суспільства: трудовій, соціально-економічній, політичній, духовній, сімейно-побутовий. Соціальна дискримінація веде до зниження соціального статусу жінки і є однією з форм насильства над її особистістю, і, отже, загрозою для її безпеки. Відзначено, що в даний час рівень розвитку жіночого руху вкрай низький. Однак в якості позитивних зрушень можна віиокремлено розвиток фемінологіі, поява серед жінок політичних лідерів, можливість незалежної оцінки справжнього стану жінок, привернення уваги науки, громадськості, засобів масової інформації до жіночого питання. Загальна мета жіночого руху сьогодні – це боротьба з явною і прихованою формою дискримінації жінок. Встановлено, що важливим напрямком боротьби за дотримання і захист прав жінок в сучасних умовах є боротьба за гендерну рівність у сфері праці. У сучасних соціально-трудових відносинах представляється актуальною проблема статевого розподілу праці, під якою розуміється розподіл занять між жінками і чоловіками, які базуються на традиціях і звичаях, формально і неформально закріплених в практиці і свідомості людей. У всьому світі існують суто чоловічі і суто жіночі професії. Доведено, що розроблені і прийняті заходи, які створили для жінок безліч привілеїв і пільг в формі відпусток, допомог, а також обмежень зайнятості на шкідливих виробництвах, реалізовувалися досить вибірково, а саме їхнє існування сприяло подовженню природних періодів переривання зайнятості, обмеження трудової мобільності, професійного і кваліфікаційного зростання працюючих жінок, а також зниження можливостей реалізації вже отриманих ними знань і набуття досвіду. Процес вдосконалення державного устрою, процес реалізації гендерної рівності та гендерної рівності в органах державної влади вимагають подальшого збільшення в них представництва жінок. Але це збільшення має відбуватися не за рахунок штучного регулювання цього процесу, а за рахунок підвищення активності жінок у державній діяльності, в державному управлінні в цілому і в правозахисному русі, зокрема.