Aim: To study the nature of different variants of paraneoplastic syndrome (PNPS) in lung cancer, taking into account the features of the tumorous process and the complications of radiochemotherapy. Patients and Methods: We performed an analysis of the data of 1,669 patients with lung cancer aged between 24 and 87 years, among whom there were 89% of men and 11% of women. The ratio of small cell and non-small-cell histological variants of the lung cancer was 1: 4, IB, IIA, IIB, IIIA, IIIB and IV stages of cancer — 1:2:6:58:43:57. Results: PNPS developed in 16% of the lung cancer patients, in these patients we have detected a marked increase in the disease incidence in women, the peripheral form of the tumor, the apical variant of Pancoast — Tobias and adenocarcinoma, but no cases of the median lower localization of the tumor. The number of the upper lobar pathology was decreased, while the severity of the cancer was significantly greater, which more often occurred with exudative pleurisy, germination of the tumor into the chest wall and compression of the upper vena cava. The 21 components of PNPS pathology were established. We distributed them conditionally into the musculoskeletal system lesions, variants of skin vasculitis and autoimmune processes, the nature of which depended on the localization and course of the tumorous process, its histological variation and severity of the course. Moreover, PNPS negatively affected the development of radiochemotherapy complications and worsened survival rate. Conclusions: The course of PNPS in lung cancer is highly diverse, being a risk factor for a severe tumorous process that worsens the survival of patients

No abstract

Мета. Порівняти безпосередні та віддалені результати лікування хворих з місцево-розповсюдженим раком молочної залози (МР РМЗ) з використанням різних способів введення препаратів поліхіміотерапії (ПХТ). Матеріали і методи. Дослідження проведено на основі вибіркового аналізу медичних карт 112 стаціонарних хворих з МР РМЗ стадії T4A-DN0-3M0, які отримували комплексне протипухлинне лікування на базі Донецького обласного протипухлинного центру та Університетської клініки Одеського національного медичного університету в 2000 - 2017 рр. До контрольної групи увійшли 65 (58%) пацієнток з неоперабельними формами МР РМЗ, яким у неоад’ювантному режимі була проведена системна ПХТ (СПХТ). До досліджуваної групи увійшли 47 (42%) пацієнток з неоперабельними формами МР РМЗ, яким як неоад’ювантний курс була проведена ендолімфатична ПХТ (ЕЛПХТ). Результати. За показниками три- та пۥятирічної виживаності між контрольною і досліджуваною групами не було статистично значущої відмінності. Безпосередні результати лікування пацієнток, яким проведена ЕЛПХТ у неоад’ювантому режимі, кращі, ніж результати лікування пацієнток, яким проведена СПХТ, без статистично значущої переваги. Висновки. Безпосередні і віддалені результати комплексного лікування МР РМЗ у разі несприятливого прогнозу пухлинного росту з проведенням ЕЛПХТ у неоад'ювантному режимі і виконанням радикального оперативного втручання кращі в порівнянні з результатами лікування за аналогічною схемою, але з проведенням СПХТ на передопераційному етапі, без статистично значущої переваги.

Мета роботи: підвищення ефективності лікування хворих на рак прямої кишки.Матеріали та методи. Матеріалом для роботи слугували дані 271 пацієнта з некрозом низведеної кишки. Усіх хворих з даним ускладненням розділили на дві групи: контрольну (176 пацієнтів) та досліджувану (95 пацієнтів).Результати досліджень та їх обговорення. Для лікування хворих контрольної групи застосовували колостомію, для лікування пацієнтів досліджуваної групи – оптимізовано тактику лікування некрозу низведеної кишки залежно від часу її виникнення і рівня некрозу: у пацієнтів з раннім високим некрозом низведеної кишки показана ампутація низведеної кишки, у пацієнтів з раннім низьким некрозом низведеної кишки показане донизведення низведеної кишки зі сторони промежини; у пацієнтів з пізнім некрозом низведеної кишки показане відключення лівої половини товстої кишки шляхом формування петельної трансверзостоми на правій половині товстої кишки з одночасним тампонуванням тазової порожнини та армуванням анального каналу для запобігання його стенозу.Інтраопераційні ускладнення спостерігали у (10,3±1,8) %, в контрольній групі – у (13,1±2,5) %. Застосування розробленої тактики дозволило знизити (p<0,05) ризик післяопераційних ускладнень у цієї категорії пацієнтів, ВР=0,54 (95 % ДІ 0,29–0,99) порівняно з раніше використовуваною методикою. Частота післяопераційних ускладнень склала (21,6 ± 3,1) % в контрольній групі і (11,6 ± 3,3) % в досліджуваній групі. Завдяки використанню розробленої тактики лікування спостерігається зменшення післяопераційної летальності у 2 рази – з (12,5 ± 2,5) % (22 пацієнти) до (6,2 ± 2,5) % (6 пацієнтів).

Актуальность. В структуре онкологической патологии у мужчин рак предстательной железы (РПЖ) занимает лидирующие позиции, при этом является второй по частоте причиной смерти в случаях злокачественных новообразований. Заболеваемость и смертность от РПЖ, который относится к гормонозависимым опухолям, во всем мире ежегодно увеличиваются. Среди биомаркеров опухолевого процесса при РПЖ обсуждаются такие половые и гонадотропные гормоны, как тестостерон (TS) и лютеинизирующий гормон (лютропин, LТ). Отчасти сказанное касается функционального аналога инсулина — белкового инсулиноподобного фактора роста 1 (ISF). Цель исследования: оценить клинико-прогностическую значимость гормональных опухолевых маркеров (TS, LT, ISF) в крови больных РПЖ. Материалы и методы. Под наблюдением находились 195 мужчин с РПЖ в возрасте от 52 до 82 лет. Критериями исключения были больные с патологическим процессом менее второй стадии. Продолжительность с момента диагностики заболевания составила от 5 месяцев до 17 лет. Аденокарцинома диагностирована у 94 % от числа обследованных больных, метастазы в лимфатических узлах выявлены в 39 % случаев, в отдаленных органах — в 19 %, в скелете — в 28 %. Уровни в сыворотке крови TS и LT изучали методом иммунохимического анализа, а содержание ISF — иммуноферментного анализа. Результаты. Повышение уровня таких гормональных маркеров РПЖ, как TS и ISF, наблюдается в крови соответственно у 46 и 100 % от числа больных, зависит от характера течения опухолевого процесса и его метастазирования. Пятилетняя выживаемость больных РПЖ зависит от исходного уровня критерия Глисона, методики проводимой лучевой терапии и параллельного назначения антиандрогенной гормональной терапии. В процессе проведенных лечебных мероприятий достоверно уменьшается содержание в крови гормональных маркеров опухолевого процесса (TS, LT, ISF), что определяется исходным характером течения заболевания. Выводы. Изученные гормональные биомаркеры РПЖ участвуют в патогенетических построениях заболевания и обладают диагностической и прогностической значимостью в процессе проведения лечебных мероприятий.