Статтю присвячено розгляду проблеми розвитку професійної компетентності фахівців прикордонної служби шляхом запровадження в освітній процес технологій дистанційного навчання. Розглянуто поняття “компетентність”, “компетенція”, “компетентнісний підхід” та можливість їх формування і реалізації у професійній підготовці фахівців прикордонної служби. Визначено основні шляхи запровадження положень компетентнісного підходу у практику фахової підготовки цих фахівців (спрямованість освітньо-виховного процесу на сучасні вимоги розвитку військової освіти, упровадження цілісної системи підготовки майбутніх офіцерів відповідно до освітніх стандартів вищої військової освіти; підвищення якості підготовки військових фахівців на основі цілісності методології викладання, наукової обґрунтованості педагогічних принципів, покладених в основу процесу формування професійної компетентності майбутніх офіцерів; формування професійного фахівця, здатного продуктивно вирішувати складні питання військово-професійної діяльності; зорієнтованість освітньо-кваліфікаційних вимог щодо компетентності майбутніх офіцерів та інтеграції розвитку військової освіти у загальноєвропейський і світовий освітній простір). Виокремлено і розглянуто види компетентності фахівця Державної прикордонної служби: функціональна (професійна), інтелектуальна, ситуативна, часова, соціальна, які в сукупності забезпечують ефективне виконання професійної діяльності. У статті обґрунтовано доцільність використання дистанційного навчання задля формування у майбутніх фахівців прикордонної служби професійної компетентності як особистісної характеристики. Дистанційне навчання розглянуто як комплекс педагогічних технологій, методів, прийомів та засобів організації освітнього процесу. Визначено найбільш актуальні види технологій дистанційного навчання: навчання з елементами дистанційного навчання; “змішане” навчання; “чисте” дистанційне навчання. Надана їх характеристика та розкрито особливості їх реалізації в освітньому процесі фахівців прикордонної служби у контексті формування їхньої професійної компетентності.

Стаття присвячена проблемі реалізації демократичного цивільного контролю у Державній прикордонній службі України. Проаналізовано наукові праці різного спрямування (монографії, дисертації, наукові публікації) з метою отримання цілісного уявлення про стан демократичного цивільного контролю у секторі безпеки та оборони, зокрема у прикордонному відомстві. Розкрито поняття «демократичний цивільний контроль» як результат виокремлення тільки суттєвих його ознак, тобто це сукупність законних заходів або процедур правового, організаційного, кадрового або іншого змісту (характеру) з метою забезпечення пріоритету права, легітимності, законності, публічності та підзвітності сектора безпеки й оборони та сприяння його результативній діяльності з виконання функцій національної безпеки держави. Виокремлено ключові принципи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони: домінування цивільної сфери соціуму над військовою, що є основним регулятивним чинником визначення змісту демократичного цивільного контролю над сектором безпеки та оборони; комунікація між цивільними та військовими в інтересах суспільства; професіоналізація військової служби, що породжує довіру та зростання авторитету служби в соціумі. Проаналізовано такі механізми демократичного цивільного контролю у прикордонній службі: правовий механізм, що є основою забезпечення його демократизації та фундаментом реалізації всіх форм і видів як державного, так і громадського контролю (ухвалення відповідних нормативно-правових документів, призначення яких полягає у чіткому визначенні термінології, функцій, прав та обов’язків сторін; задоволення вимог щодо відкритості та публічності відомства); організаційний механізм, що відповідає за чіткість структури та організаційно-штатних особливостей у різних формах та видах державного і громадського контролю (забезпечує чіткість та конкретизацію контролю; відображає специфіку його організаційної штатної структури); громадські ради та консультації; державно-приватне партнерство в українському суспільстві, а особливо у секторі безпеки та оборони, що є маловивченим видом контролю, який не отримав необхідного розвитку та функціонування.