The article attempts to investigate the historical circumstances of the mastering and development of the industrial production of rolling stock in Ukraine from 1991 to 2021. The aim of the article is to carry out a retrospective analysis of events and a historical and technical summary of the main measures, problems, and consequences of the development of industrial production of rolling stock in Ukraine from 1991 to 2021 on the basis of a comprehensive analysis of sources and scientific literature. In the course of the scientific development of the proposed research, materials from mass-circulation newspapers, industry publications of railway transport, as well as technical studies of employees of manufacturing plants were used. It has been determined that during 1991‒2008, the engineering and design team of HC «Luhanskteplovoz», having a strong scientific and production potential, by order of the State Administration of Railway Transport – Ukrzaliznytsia – for the purpose of import substitution, designed and mastered the industrial production of innovative models of rolling stock for social purposes, namely diesel trains DEL-01 and DEL-02, as well as electric trains EPL2T and EPL9T to meet the needs of Ukrainian railways with high-tech equipment. It has been found that with the beginning of the economic and financial crisis of 2008 and a significant reduction in Ukrzaliznytsia's orders, the production of rolling stock at the facilities of HC “Luhanskteplovoz” was actually stopped, and the enterprise, privatized by a Russian investor, focused mainly on the production of locomotives. Instead, since 2012, the production of rolling stock on its own design platform has been mastered as part of the diversification of PJSC “Kriukiv Railway Car Building Works”. In the end, the historical experience of the formation and development of the Ukrainian research and production base of railway engineering needs to be properly understood in the context of a retrospective analysis of the industry's production activities to clarify the reasons for its inefficient development, as well as the determination of conceptual ways of harmonizing the domestic design and technological potential with the actual needs for updating the fleet of traction rolling stock of global transport operators. Further research into the history of the development of railway mechanical engineering in Ukraine requires clarification of the historical circumstances of the institutionalization of design bureaus of individual enterprises in the direction of scientific research activities.

У статті аналізуються аспекти соціального забезпечення у зоні військової адміністрації (або військового командування) в роки нацистської окупації України. Висвітлюються особливості соціального забезпечення нових, у порівнянні з довоєнним періодом, верств: родин осіб, репресованих радянською владою, родин осіб, які виїхали працювати до Німеччини, родин, які втратили годувальника, безробітних, поліцейських та їх родин, а також традиційних категорій: пенсіонерів за віком і втратою працездатності, дітей сиріт та інвалідів, багатодітних родин, родин, що втратили годувальника. Аналізується ефективність соціального забезпечення та джерела його фінансування. Розкривається політика, спрямована на знищення інвалідів з психічними захворюваннями. Доводиться, що обсяги соціального забезпечення явно не відповідали потребам населення, ним охоплювалося до половини тих, хто потребував допомоги від влади чи суспільства, а його рівень був надзвичайно низьким. У зоні відповідальності військового командування в роки нацистської окупації України були наявні лише певні елементи соціального забезпечення, єдиної системи як такої не існувало, її ефективність залежала від зусиль місцевих управ, лояльності місцевого командування. Тим не менш, навіть така допомога стала важливим фактором виживання для багатьох людей у роки Другої світової війни.

No abstract

In this article, from the standpoint of anthropocentrism, social history, the history of everyday life, the problem of energy supply to residents of Ukrainian cities during the years of Nazi occupation is analyzed. Energy in an industrial society is one of the most important sectors of the economy, ensuring the functioning of industry, transport, water supply and sanitation, lighting and heating of homes. It plays a particularly important role in the life of cities, because the city’s infrastructure is the center of population, industry and transport, high-rise buildings, and its normal operation without electricity is impossible. The study reveals the features of the restoration and operation of power plants, street lighting in cities, the cost of electricity, its availability for different groups of the urban population. Aspects of the functioning of urban electric vehicles are also discussed in the article. It is proven that the lack of electricity was felt throughout the entire period of occupation. Its absence restrained the restoration of communal services. Electricity was used primarily by German military units, Volksdeutsche, enterprises and official institutions. The methods of lighting and heating homes that were used by citizens during the years of occupation are considered. In the most difficult period in the winter of 1942, the local population was completely deprived of the right to use electricity at home. Violent measures (up to the execution) were threatened for violation of the order. The reverse situation was observed among the Wehrmacht soldiers who did not save electricity. In general, energy supply could not meet the needs of either the civilian population or industry, especially in the cold periods of the year. The reasons for this situation were the Soviet scorched earth tactics, the evacuation of all resources to the east of the USSR, the Reich’s policy of looting and removal of electrical equipment, the lack of fuel and the general energy crisis in Germany as a result of the failure of the blitzkrieg. In their turn, the Nazis themselves, when retreating, also resorted to scorched earth tactics, which, along with heavy fighting and moving of the front line, completely deprived the population of electricity at the final stage of occupation and the Soviet-German war.

Фомін Андрій Володимирович канд.іст.наук, доцент, доцент кафедри історії та археології Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля УКРАЇНА Анотація. У статті розглядається розвиток мережі та стан будинків інвалідів у першій половині 1950-х рр., соціально-побутові, санітарні умови розміщення підопічних, їх залучення до виробничих процесів, роботи у підсобних господарств. Розкриваються вади у роботі будинків інвалідів та заходи, які вживалися щодо їх подолання органами державної влади та системи соціального забезпечення. Доводиться, що, не дивлячись на значний прогрес у покращенні стану будинків інвалідів та зростання їх мережі, наприкінці періоду, який розглядається, подолати усі недоліки функціонування не вдалося через залишковий принцип виділення ресурсів на вирішення зазначених проблем.По закінченню радянсько-німецької війни, радянський уряд зіштовхнувся з величезною, досі небаченою проблемою соціального забезпечення та адаптації інвалідів, контингент яких значно зріс за рахунок інвалідів війни. В цілому контингент інвалідів всіх категорій станом на 1945 р. став більшим, у порівнянні з 1940 р., у 5,1 рази [1]. На той час це були, у переважній більшості, молоді та середнього віку чоловіки, які, внаслідок отриманих каліцтв, потребували цілого комплексу реабілітаційних та адаптаційних заходів, які значною мірою залежали від системи соціального забезпечення.Російська агресія, яка триває вже понад вісім років, нажаль, робить історичну ретроспективу проблематики соціального забезпечення інвалідів, актуальною і у наш час, адже кількість людей, які отримують фізичні та психічні каліцтва, постійно зростає. Сучасна історіографія питання переважно приділяє увагу першим післявоєнним рокам (1945 -1950) та, в основному, питанню становища інвалідів війни (наприклад: [2]), у той же час не приділяючи достатніх зусиль у дослідженні подальшого відновленню будинків інвалідів, яке тривало як мінімум до середини 1950-х рр.Важливим елементом соціальної підтримки, адаптації та реабілітації інвалідів у поствоєнний період мала стати мережа спеціальних закладівбудинків інвалідів, у яких люди з обмеженими можливостями отримували житло, харчування, соціально-побутове обслуговування, медичну реабілітацію, освітньо-культурний розвиток та різноманітні послуги. Проте, становище самих будинків інвалідів, особливо у перші післявоєнні роки, було далеким від ідеального. Відчувався значний брак подібних закладів у країні. Безпосереднім наслідком такої ситуації стала значна кількість безпритульних та жебраків серед інвалідів різних категорій. Так, за 1952 р. органами забезпечення правопорядку