Мета. Стаття присвячена особливостям когнітивно-стильових характеристик та креативності у публічних службовців. В межах розгляду даної теми був зроблений детальний теоретико-методологічний аналіз та систематизація підходів у вивченні поняття когнітивного стилю і креативності особистості, а також здійснено емпіричне дослідження особливостей когнітивно-стильових характеристик та креативності в публічних службовців із різним стажем професійної діяльності. Когнітивний стиль у даному дослідженні розглядається як індивідуальна відмінність в процесах переробки інформації та визначення особливостей організації когнітивної сфери особистості. Креативність визначається як особистісна характеристика, що виявляється в здатності породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації, тощо. Методи. Для реалізації мети дослідження ми використали такі методи: теоретичні; організаційні; емпіричні (комплекс психодіагностичних методик), а саме «Словесний лабіринт», «Фігури Готтшальдта», методика фігурної форми А тесту творчого мислення Е. П. Торренса (в адаптації О. Тунік), опитувальником Дж. Джонсона (в адаптації О. Тунік). Результати. В емпіричній частині дослідження авторами були виявлені відмінності у когнітивно-стильових характеристиках та креативності в публічних службовців із різним стажем професійної діяльності: зі стажем 6-10 років – високий рівень креативності, поленезалежність і гнучкість; зі стажем 11-20 років – помірний рівень вираженості креативності, поленезалежність та ригідність мислення; зі стажем понад 20 років – полезалежність та ригідність мислення. У всіх виокремлених групах встановлено статистично значущі прямі зв’язки креативності з поленезалежністю та гнучкістю мислення, швидкістю виконання завдань та розробленістю, а також зв’язок креативності зі стажем професійної діяльності. Висновки. Результати проведеного емпіричного дослідження можна застосовувати у розробці циклу професійних програм з метою підвищення кваліфікації публічних службовців, у тому числі й для формування їх професійних компетенцій.

No abstract

Мета. Стаття присвячена дослідженню особливостей прояву соціальних навичок та рівня розвитку емоційного інтелекту у дітей, що мають особливі освітні потреби. Теоретичний аналіз, систематизація наукових джерел дозволила констатувати наступне: емоційна сфера, емоційний інтелект дітей з особливими потребами має свої особливості - зниження можливостей довільної регуляції поведінки, підвищена збудливість, або навпаки загальмованість; до структури емоційного інтелекту входять самосвідомість, самоконтроль, мотивація та соціальні навички; соціальні навички – це сукупність орієнтирів і сформованих дій, що дозволяють дитині успішно соціалізуватися (прояв почуттів та емоцій, навички міжособистісної взаємодії, ситуативне регулювання емоцій, тощо). Методи. Емпірична частина дослідження ґрунтувалася методиках: «Діагностика емоційного інтелекту» Н. Холла; «Опитувальник ЕмІн» Д. Люсіна та «Опитувальник соціальних навичок» А. Гольштейна. Результати. У результаті дослідження розвитку емоційного інтелекту та соціальних навичок дітей з особливими освітніми потребами вдалося встановити наступне. Інтегративний показник емоційного інтелекту дітей з особливими освітніми потребами має переважно низький рівень сформованості. Досліджуваним притаманні низький рівень самоконтролю емоцій та усвідомленні емоцій. Показники внутрішньо-особистісного емоційного інтелекту демонструють, що в більшості вибірки дослідження переважає середній рівень розвитку, що характеризується розумінням власних емоцій та здатністю управління ними. Респонденти мають певні здібності до контролю експресії, здатності контролювати зовнішні прояви своїх емоцій. Дослідження міжособистісного емоційного інтелекту дозволило констатувати низький рівень розвитку цього показника. Досліджувані мають складності у розумінні почуттів і намірів інших людей. Дослідження соціальних навичок опитаних продемонструвало високий рівень розвитку цього показника, який характеризується початковими навичками, навичками реакції на думку іншої людини, навичками планування майбутніх дій, навичками альтернатив агресивної поведінки. Водночас, навички самовираження у спілкуванні у досліджуваних мають показники низького рівня розвитку. Висновки. Здійснене дослідження дало можливість визначити особливості емоційного інтелекту та соціальних навичкок у дітей з особливими освітніми потребами. Перспективи подальших досліджень полягають у вивченні динаміки змін структурних компонентів емоційного інтелекту та у розробленні психокорекційних програм, спрямованих на розвиток емоційного інтелекту та соціальних навичок.