The article analyzes the main stages of forming partnership relations between Ukraine and Poland, clarifies historical and political prerequisites of the Ukrainian-Polish dialogue, the role of geopolitical factors in the formation of allied relations in 1919-20, the reasons of inability to implement the 1920 Treaty of Warsaw. It has been proved that the concept of Polish-Ukrainian national reconciliation of Jerzy Giedroyc and the understanding of the intellectual elite of the two peoples became a significant ideological basis for forming a strategic partnership between Ukraine and Poland. It is determined that historical issues are the main obstacle to deepening strategic partnership relations. A mechanism for resolving controversial issues of the Ukrainian-Polish conflict past based on intercultural dialogue, is proposed.

«Украинский кризис» -гражданская или «гибридная» война С обытия в Украине 2014 года вызвали большой резонанс в мире не только по причине их внутреннего политического значения, а прежде всего по пово-ду стремления России удержать Украину в зоне своего влияния с примене-нием вооруженных сил под прикрытием так называемого народного ополчения. Для этого Россия использовала внутренний политический конфликт в Украине на центральном и региональном уровнях.В России очень популярна тема взаимодействия Москвы и Запада как конку-ренции за пространство, в том числе на территории стран бывшего СССР. Укра-ина является ключевой страной этого пространства и поэтому даже расширение сотрудничества Киева с ЕС в рамках «Восточного партнерства» и Соглашения об ассоциации воспринимают в Москве как угрозу национальным интересам.Украинские события происходят на фоне изменений в системе международ-ных отношений. Большинство западных и восточноевропейских исследовате-лей считают, что «Вестфальская система» постепенно трансформируется в «По-ствестфальскую систему» международных отношений.Польский исследователь Марек Петрась, раскрывая понятие «Вестфальской системы», говорит о пяти принципах: 1) централизованного национального государства, которое определяло государство-центрическую систему между-народных отношений, 2) территориальности, верховенства государства над своей территорией, 3) государственного суверенитета и правового равенства государств, что означает невмешательство во внутренние дела и независимость в международных отношениях, 4) регулирования отношений между централи-зованными и суверенными государствами на основании международного пра-ва, 5) регулирования международных отношений с помощью механизма баланса сил Pobrane z czasopisma Wschód Europy http://journals.umcs.pl/we

Канадсько-українські стосунки мають певні особливості у зв’язку з тим, що у Країні кленового листка, як інколи називають Канаду, значний відсоток громадян має українське походження. Суспільна мобільність канадців українського походження здавен змушує владу усіх рівнів рахуватися з їх поставою. В цілому, Канада щонайменше після Другої світової війни постійно намагалась підтримати справу унезалежнення України, тобто виходу її із складу Радянського Союзу, діючи безумовно в рамках міжнародного права. Розпад СРСР сприяв виходові України на міжнародну арену як окремої, незалежної від Росії держави. До речі, першою незалежність визнала Польща, що сталося 2 грудня 1991 року. Того самого дня це учинила і Канада, але на шість годин пізніше. З того часу минуло 30 років, протягом яких Україна здобула визнання у світі. Поза будь-яким сумнівом, її взаємини з Канадою є суттєвим підпір’ям того визнання. Автором статті підраховано, що обидві держави підписали понад 50 документів, які регулюють їх взаємини. На думку автора, наявність незалежності суверенної України є передусім важливим чинником для європейської безпеки, чому сприяють сучасні канадсько-українські стосунки. Автор статті зауважує, що вони визнаються як особливе партнерство. Для прикладу посилається на деякі з них. Зокрема, згадує Декларацію про особливе партнерство, підписану ще 1994 року, яку двічі пролонговано – у 2001, 2008 роках. Загалом, у статті проаналізовано канадсько-українські стосунки від їх започаткування по 2018 рік включно. В ній виділено їх два етапи – до 2014 року і після агресії РФ проти України. Окремо автор виділив основну складову своєї наукової розвідки щодо ставлення Канади до російської агресії проти України протягом усіх років. Положення статті аргументуються відповідними документами канадсько-українського походження. Крім названої Декларації – це Угода про дружбу та співпрацю між Україною та Канадою, датована 1994 роком. Документом обидві сторони підтвердили приверженість демократичним цінностям і засадам ринкового господарювання. В ньому також визначено розвиток співпраці у сферах політичній, безпековій, економічній, суспільній та культурній. Оскільки стаття присвячена двостороннім взаєминам обох держав у надзвичайно скрутних для України умовах, пов’язаних з російською агресією проти неї, то у статті чимало сказано про саму агресію, про допомогу Україні щодо її відбиття, реакцію міжнародної спільноти на неї. Для цього залучено двосторонній документ від 3 квітня 2017 року Порозуміння про співпрацю в галузі оборони. У статті наголошується на підтримці Канадою демократичних і ринкових реформ в Україні. Щоправда, автор звертає увагу на те, що обсяги торгівельних обмінів і рівень взаємних інвестицій наразі залишають бажати кращого. Тим не менше, влада і канадське суспільство надали істотну підтримку Україні під час Помаранчевої революції та Революції гідності. Влада в Оттаві засудила агресію Росії проти України, приєднуючись до політики санкцій західних країн. Окрім підтримання справи продажу Україні летальної зброї, Оттава чітко висловилася проти анексії Росією Криму і дестабілізації ситуації на Донбасі. Передусім Канада підтримує Україну дипломатичними заходами, а також у здійсненні економічних реформ, в посиленні системи державної безпеки.