Резюме. У статті розглянуто роль вільних жирних кислот у патогенезі метаболічних і гастроентерологічних захворювань. Обґрунтовано доцільність використання методу газової хроматографії для визначення жирнокислотного складу біологічних рідин (сироватка крові, сеча, кал тощо). Показано, що вільні жирні кислоти беруть участь у формуванні структурних компонентів клітин, енергетичному гомеостазі й виконують роль сигнальних молекул або їх попередників, тому порушення регуляції метаболізму жирних кислот може призвести до системного порушення дії інсуліну, а також обміну глюкози в жировій тканині, м'язах і печінці. При різних патологічних станах відбувається збільшення окремих фракцій ліпідного спектра, що відмічається раніше, ніж зміна активності ферментів чи діагностичних маркерів білкового походження. Так, коротколанцюгові жирні кислоти можуть бути використані для встановлення синдрому надлишкового бактеріального росту в кишечнику. Зростання фракції поліненасичених жирних кислот може активізувати процеси запалення, імунні реакції, гіперкоагуляцію крові, підвищувати активність процесів перекисного окиснення ліпідів. Також маркерами запальних процесів можуть бути арахідонова (С20:4), додеканоїнова (С12:0) і лінолева (С18:3) вільні жирні кислоти. Окрім збільшення вмісту жирних кислот у біологічних рідинах, має значення їх дефіцит, що неможливо визначити за допомогою стандартних лабораторних методів. Доведеним фактом є те, що дефіцит ессенціальних жирних кислот може бути однією з причин формування метаболічного синдрому, неалкогольної жирової хвороби печінки та інших захворювань, пов'язаних з обміном речовин. Отже, хроматографія на сьогодні є єдиним методом, що дозволяє визначити жирнокислотний склад. Перевагою методу газової хроматографії є швидкість виконання і висока чутливість методу, завдяки чому можливо виявити найменші концентрації сполук у дослідному зразку (до 10-12 моль). Упровадження цього методу в клінічну практику лікарів-гастроентерологів дозволить діагностувати захворювання на ранньому етапі розвитку й допоможе вибирати правильний метод лікування.

Цель: оценить состояние основных показателей клеточного иммунитета и уровень цитокинов у больных хроническими диффузными заболеваниями печени (ХДЗП). Материалы и методы. Обследовано 68 пациентов с ХДЗП, которые были распределены на 4 группы в зависимости от этиологических факторов формирования и прогрессирования стеатоза и фиброза печени: І группа — 36 больных неалкогольной жировой болезнью печени; ІІ группа — 13 больных хроническим вирусным гепатитом, ассоциированным с вирусом С; ІІІ группа — 14 больных алкогольной болезнью печени, ІV группа — 5 больных токсическим гепатитом. Проводили изучение основных показателей клеточного иммунитета и уровня интерлейкина (ИЛ) 6, ИЛ-10 и фактора некроза опухоли альфа. Результаты. У 83,3 % больных I группы, 76,9 % больных II группы и половины больных III группы наблюдали значительное снижение Т-хелперной субпопуляции. Недостаточность клеточного иммунитета у больных с ХДЗП способствует формированию стеатоза. У 69,2 % больных II группы установленные нарушения иммунорегуляции указывают на персистенцию вируса гепатита С и, как следствие, развитие фиброза. Согласно полученным результатам, у больных I, II и IV групп концентрация фактора некроза опухоли альфа достоверно превышает контрольные значения в 6,9, 7,9 и 11,0 раза соответственно (р < 0,05). Уровень ИЛ-6 достоверно выше в 3,9 раза (р < 0,05) у больных I группы по сравнению с IV группой больных. Это указывает на прогрессирование иммунопатологического процесса и является патогенетическим признаком неадекватности функционирования иммунной системы при ХДЗП. Выводы. Установлено, что прогрессирование стеатоза печени сопровождается недостаточностью клеточного звена иммунитета и повышением уровня провоспалительных цитокинов.

Цель: определить взаимосвязь показателей иммунитета с основными биохимическими показателями у больных с хроническими диффузными заболеваниями печени (ХДЗП) в зависимости от этиологических факторов развития стеатоза и фиброза печени. Материалы и методы. Обследовали 120 больных с ХДЗП в возрасте от 19 до 78 лет, из них 77 женщин (64,2 %) и 43 мужчины (35,8 %). Распределение больных на группы осуществлялось в зависимости от этиологического фактора развития стеатоза и фиброза печени: І группу составили 24 больных с неалкогольной жировой болезнью печени (НАЖБП), ІІ — 37 пациентов с неалкогольным стеатогепатитом (НАСГ), ІІІ — 21 больной с хроническим вирусным гепатитом, ассоциированным с вирусом С, в ІV группу вошли 18 пациентов с алкогольной болезнью печени (АБП), в V — 20 пациентов с токсическим гепатитом медикаментозного генеза (ТГМ). Контрольную группу составили 30 практически здоровых людей. Для характеристики обмена липидов в сыворотке крови определяли уровень общего холестерина (ХС), холестерина липопротеинов низкой плотности. Оценку липидного спектра сыворотки крови проводили путем определения содержания триацилглицеринов (ТГ), липопротеинов высокой плотности (ХС ЛПВП), рассчитывали коэффициент атерогенности (КА). Процессы фиброза оценивали по содержанию оксипролина свободного (ОПсв) и оксипролина белковосвязанного, гексозамина и гиалуроновой кислоты. Наличие эндогенной интоксикации определяли по содержанию среднемолекулярных пептидов (СМП). Определяли основные показатели клеточного иммунитета, уровень циркулирующих иммунных комплексов (ЦИК) и уровень интерлейкина (IL)-6, IL-10, фактора некроза опухоли альфа (TNF-α). Проведен корреляционный анализ между биохимическими и иммунологическими показателями у обследованных больных. Результаты. Полученные данные у больных с ХДЗП указывают на активные воспалительные процессы. На это указывает повышение уровня провоспалительных цитокинов (IL-6 и TNF-α), СМП. Гиперпродукция IL-6 сопровождается снижением общих фосфолипидов (ФЛ) в сыворотке крови пациентов с НАЖБП, НАСГ и ТГМ: выявлена средняя корреляционная взаимосвязь между IL-6 и ФЛ (r = –0,44, р < 0,05; r = –0,45, р < 0,01; r = –0,44, р < 0,05 соответственно у пациентов этих групп). У пациентов с НАСГ установлено, что повышение уровня ЦИК сопровождается нарушением липидного обмена, а именно повышением КА сыворотки крови — ЦИК/КА (r = +0,39, р < 0,05) и снижением антиатерогенной фракции ХС ЛПВП сыворотки крови — ЦИК/ХС ЛПВП (r = –0,36, р < 0,05), о чем свидетельствует установленная средняя корреляционная взаимосвязь. Показано, что повышение уровня TNF-α параллельно сопровождается явлением эндотоксемии у пациентов с НАЖБП, о чем свидетельствует средняя корреляционная взаимосвязь между TNF-α и СМП (r = +0,54, р < 0,05). Повышение содержания Т-цитотоксических лимфоцитов сопровождалось снижением ХС ЛПВП и ТГ сыворотки крови, что подтверждается средней корреляционной взаимосвязью между уровнем СD8+-лимфоцитов и холестерина липопротеинов очень высокой плотности (r = –0,53, р < 0,05) и ТГ (r = –0,53, р < 0,05) соответственно у пациентов с АБП. Кроме того, у этой группы пациентов отсутствует активация продукции IL-10 в ответ на воспаление, что сопровождается снижением деградации зрелых нерастворимых коллагенов, о чем свидетельствует средняя корреляционная взаимосвязь между IL-10 и ОПсв (r = –0,64, р < 0,01). Выводы. Полученные данные указывают на взаимосвязь между иммунологическими и биохимическими показателями у больных с ХДЗП в зависимости от этиологических факторов развития стеатоза и фиброза печени.

Background. In recent years, as a result of the growing expansion of the pharmaceutical market, there has been a clear trend towards an increase in the incidence of chronic toxic drug-induced hepatitis of drug genesis (TDIH). The appearance of fibrosis is considered the most important histological change that determines the further course of the disease. Therefore, the search for non-invasive or minimally invasive markers for assessing fibrotic changes in the liver remains an urgent issue in clinical practice. The purpose was to determine the diagnostic value of immunological parameters for stratification of the severity of liver fibrosis in patients with TDIH. Materials and methods. The study included 41 patients with TDIH, who were divided into three groups: group I consisted of 12 people without liver fibrosis (F0), group II — 22 patients with moderate fibrosis (F1-F2), group III — 7 individuals with severe liver fibrosis (F3-F4). Shear wave elastography was performed using a Soneus P7 system (Ukraine-Switzerland). All patients underwent a biochemical blood test with the determination of alanine aminotransferase (ALT), aspartate aminotransferase (AST). The subpopulation composition of lymphocytes, circulating immune complexes (CIC), the level of interleukins (IL-6, IL-10) and tumor necrosis factor α were assessed. Results. The progression of liver fibrosis is accompanied by an increase in cytolytic syndrome: patients with severe fibrosis have a 3.3-fold increase in the ALT (p < 0.05) compared to the controls and a 2.1-fold (p < 0.05) compared to that in patients with moderate fibrosis. The AST level is significantly higher — by 4.6 times (p = 0.023) in patients with severe fibrosis than in those with moderate fibrosis. With the progression of liver fibrosis, there is a significant decrease in cellular immunity, an increase in the level of CIC and pro-inflammatory cytokines with a simultaneous decrease in the content of anti-inflammatory cytokines, which is confirmed by correlations between the liver stiffness index according to shear wave elastography data and the level of T-helpers (r = –0.466; p = 0.03), IL-6 (r = 0.364; p = 0.01), IL-10 (r = –0.331; p = 0.039) and CIC (r = 0.381; p = 0.017). Conclusions. Markers of the diagnosis of severe liver fibrosis in patients with TDIH are indicators such as the ratio of IL-6/IL-10 higher than 0.83 (sensitivity 81.8 %, specificity 78.9 %), CIC level more than 4.3 optical density units (sensitivity 77.3 %, specificity 72.2 %), the ratio of T-helpers/T-suppressors is less than or equal to 1.6 (sensitivity 72.7 %, specificity 57.9 %).

Вступ. Для діагностики гістологічних стадій хронічних дифузних захворювань печінки поряд із трепанобіопсією широко використовують плазмові маркери. Мета дослідження – визначити активність цистеїнових катепсинів В, L, H і вміст інгібіторів протеолізу α1-антитрипсину та α2-макроглобуліну в плазмі крові пацієнтів із хронічними дифузними захворюваннями печінки невірусної етіології. Методи дослідження. Об’єкт дослідження – плазма крові пацієнтів із хронічними дифузними захворюваннями печінки (n=51) віком 28–60 років, які перебували на стаціонарному лікуванні у відділенні захворювань печінки та підшлункової залози Інституту гастроентерології НАМН України. Контрольну групу становили здорові волонтери (n=15) віком від 25 до 52 років. Активність катепсинів В, L, Н визначали відносно N-α-бензоїл-DL-аргінін-4-нітроанілід гідрохлориду, азоказеїну, окситоцину відповідно. Для визначення вмісту інгібіторів у плазмі крові як субстрат використовували розчин N-α-бензоїл-DL-аргінін-4-нітроанілід гідрохлориду. Результати й обговорення. Порівняно з групою практично здорових донорів статистично значущі відмінності зафіксовано в таких групах: у пацієнтів із стеатогепатитом активність катепсину В зростала на 26,7 %, а рівень α2-макроглобуліну знижувався на 30,7 %; у хворих на хронічний вірусний гепатит з переходом у цироз активність катепсину В підвищувалась на 43,8 %, активність катепсину H зменшувалась на 35,0 %, а вміст α2-макроглобуліну, навпаки, збільшувався на 71,5 %; у пацієнтів із стеатогепатозом активність катепсинів L та H знижувалась на 22,1 і 25,0 % відповідно, а концентрація α1-антитрипсину зростала на 19,30 %. Висновок. Визначення рівня інгібіторів разом з активністю цистеїнових катепсинів у плазмі крові можна запропонувати як неінвазивні маркери при хронічних дифузних захворюваннях печінки невірусної етіології.