Анотація. У даній статті на основі опублікованих архівних джерелАктуальні питання у сучасній науці № 6(12) 2023 629 обмеження економічної свободи трестів, формування організаційних перепон на шляху реалізації товарів та провокування інфляційних явищ,. Таким чином, боротьба за «планову економіку», яка суперечила законам ринку, які лягли в основу впровадження непу привела до втрати самостійності республіканських трестів у торговій сфері та стала початком формування підвалин командноадміністративної системи.

У статті аналізуються методи та прийоми роботи з історичними джерелами, які найчастіше використовуються в практичній роботі вчителя історії з метою активізації пізнавальної діяльності учнів. Розглянуто основні методичні прийоми використання історичних документів у процесі формування компетентностей науково-дослідницької та пізнавальної діяльності студентів. З’ясовано, що робота учнів над вивченням документів повинна бути добре організована вчителем і здійснюватися за певним алгоритмом. Поетапність роботи над історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей робить процес навчання більш осмисленим, розвиває історичне та критичне мислення. Робота над історичними документами завжди має бути спрямована на формування таких умінь і навичок, які дозволять учням самостійно здобувати знання з різних джерел і творчо використовувати їх у подальшій діяльності, тобто бути компетентними. Встановлено, що робота з історичними джерелами є однією з необхідних форм роботи на уроці, яка сприяє поглибленому вивченню теми, розвитку критичного мислення, формуванню власної думки, життєвої та громадянської позицій. Дослідницька робота з документами як на уроці, де навчальний процес організовує вчитель, поза уроком, де переважає самостійна робота учнів, так і в позакласній та позаурочній діяльності, сприяє активізації пізнавальної діяльності учнів. Аналіз теорії та практики вивчення історії шляхом роботи з документальною базою дозволяє стверджувати, що включення різноманітних видів документів до навчальної програми шкільного курсу «Історія України» сприяє формуванню цілісних, системних, структурованих знань в учнів про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку і стимулює дослідницьку діяльність. Поетапна робота з історичними документами дозволить уніфікувати теоретичний і практичний підхід у навчанні, на прикладі роботи з документами надасть учням уміння працювати з різними історичними джерелами, що стане необхідним навиком під час навчання у вищій школі.

У статті аналізуються методи та прийоми роботи з візуальними джерелами, які найчастіше використовуються в практичній роботі вчителя історії з метою активізації критичного мислення учнів. Розглянуто основні методичні прийоми застосування візуальних історичних джерел у процесі формування компетентності науково-дослідницької та пізнавальної діяльності учнів. З’ясовано, що робота учнів з опрацювання візуальних джерел має бути раціонально організована вчителем і виконуватися за єдиним алгоритмом. Поетапність роботи над візуальними історичними джерелами з урахуванням вікових особливостей робить процес навчання більш осмисленим, розвиває критичне та історичне мислення. Робота над візуальними історичними джерелами має бути спрямована на формування таких умінь і навичок, які дозволять учням самостійно здобувати знання з різноманітних джерел і творчо застосовувати їх у подальшій діяльності, тобто бути компетентними. Встановлено, що візуалізацію на уроках історії можна здійснити за допомогою карт, малюнків, графічної статистики (таблиць, схем, діаграм), творів образотворчого мистецтва (картин, скульптури, архітектурних споруд, меморіальних комплексів), плакатів, карикатури, фотографій, відеоджерел (відеофільмів, кінофільмів, відеосвідчень), презентацій, інфографіки, речових пам’яток. Застосування різноманітних візуальних джерел на уроках історії в закладах загальної середньої освіти дає можливість на якісно новому рівні вивчати предмет, сприяє більш поглибленому вивченню предмета учнями, формуванню в них певних вмінь та навичок, власної думки, життєвої та громадянської позицій, розвитку в учнів критичного мислення, вміння систематизувати історичну інформацію, самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел і спонукає учнів до осмисленого вивчення подій минулого та значно полегшує роботу вчителя. Використання того чи іншого джерела інформації під час вивчення запропонованої теми має бути доречним і залежати від мети, яку прагне досягти вчитель на уроці історії. Також важливою умовою використання візуального історичного джерела є врахування вікових особливостей учнів. Робота з візуальними історичними джерелами створює сприятливі умови для засвоєння запропонованої інформації та її самостійного здобуття, критичного перегляду та практичного застосування творчих завдань через партнерство учнів і вчителя.

У статті комплексно досліджено організаційні, навчально-наукові засади функціонування Уманського національного університету садівництва у другій половині ХІХ – наприкінці ХХ ст. Визначено передумови й особливості поетапної розбудови закладу (від училища до інституту) на фоні загальних тенденцій становлення та розвитку сільськогосподарської освіти на території українських земель означеного періоду. Прослідковано зміни в навчальних програмах, у формуванні практичного господарства установи; акцентовано увагу на специфіці формування напрямів підготовки у контексті реорганізації училища на основі нормативних актів, що регулювали його діяльність упродовж 1860-х – 1890-х рр., реформування структури училища на початку ХХ ст. Висвітлено вплив суспільно-політичної ситуації у 1920-х рр. на процес організації навчального процесу в закладі (українізація, відкриття робітничого факультету), напрями наукової діяльності у статусі сільськогосподарського технікуму.   Охарактеризовано діяльність закладу з моменту реорганізації його в Уманський сільськогосподарський інститут (1928 р.). Розглянуто зміни навчально-практичної структури в 1930-х рр., розширення навчально-наукової роботи в інституті в повоєнний період. Відзначено персональний внесок відомих вчених, зокрема, І.М. Єремеєва у розбудову інституту та розвиток агротехнічної галузі загалом. Приділено увагу організаційному оформленню в інституті нових структурних підрозділів, форматів навчання до здобуття вищої сільськогосподарської освіти, підвищення фахового рівня спеціалістів (підготовка агрономів-педагогів, післядипломна сільськогосподарська освіта) в 1960-х – 1980-х рр. Проаналізовано виставкову та просвітницьку діяльність закладу на кожному з етапів діяльності. Встановлено, що поряд із практичними результатами вдосконалення аграрного виробництва, навчально-наукова робота закладу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. неодноразово відзначалася почесними нагородами на спеціалізованих виставках регіонального, загальнодержавного та міжнародного рівня. Розширення науково-практичної діяльності, виставкова активність інституту у другій половині ХХ ст. стали факторами утвердження його статусу як одного з провідних центрів аграрної науки в Україні.