The development of a common foreign policy course and the creation of joint defence have become the main tasks of the European Community from the very beginning of its foundation, and the practical implementation of cooperation in these areas turns out to be rather difficult and runs into certain problems. Being part of the European Community, the member countries are aware of the necessity to pursue such a course in order to obtain the status of a full-fledged subject of international politics, but this does not deprive them of their fears about the loss of their national sovereignty and some foreign policy priorities. The purpose of the study is to study the process of formation and development of cooperation between Western European countries in the field of foreign policy, security and defence, as well as using the experience of the countries of the former Republic of Yugoslavia to resolve the situation on the territory of Ukraine. The comparative approach of peripheral areas emphasises the unsettled situation, which in some cases may seem better than internationally structured and is on the path of consolidation, while in other cases destabilization still strongly affects the development prospects of states.

No abstract

No abstract

кандидат історичних наук завідувач кафедри гуманітарних наук та фізичного виховання державний заклад «Луганський державний медичний університет» УКРАЇНА Релігієзнавство це одна з найдавніших і водночас досить молода суспільствознавча наука, покликана не лише сприяти формуванню орієнтирів у складному релігійному житті, розуміння психології та культури інших народів, а також сприяти гуманітаризації освіти. Саме цей вектор набуває все більшого розвитку в сучасній вищій освіті [1].Соціогуманітарний цикл навчальних дисциплін, до царини яких належить і «Релігієнавство», має бути націлений на формування в студентів такої соціальної картини світу, яка б сприяла їх адаптації до сучасного суспільства [2].На нашу думку, «Релігієзнавство» як навчальна дисципліна є необхідною складовою гуманітарного циклу у медичних вишах. Кому, як не майбутнім медичним працівникам в нагоді стане формування вміння враховувати релігійні чинники поведінки пацієнтів, особливо коли, ті через свої релігійні вірування відмовляються від медичних обстежень та втручань, нехтують лікарськими порадами та лікуванням.У своїй професійній діяльності майбутнім лікарям доведеться спілкуватися з людьми різних рас, національностей, релігій, світоглядів і культур, тому опанування релігієзнавством надає можливість успішно виконувати свої професійні завдання. Як зазначила Мокрецова Н.Я., «вивчення історії релігій …це не просто історія, етика або культурологія. Це базис для розуміння світогляду, для справжнього прочитання літературних творів та справжнього аналізу пам'яток мистецтва. Навіть більше -для практичних навичок поведінки і спілкування не лише в поліконфесійній Україні, але й в інших країнах світу, де подеколи незнання елементарних релігійних традицій може призводити навіть до сутичок з місцевим законодавством» [3].На нашу думку, опанування релігійними знаннями сприяє не лише формуванню у майбутніх лікарів набору морально-етичних (чесність, порядність, толерантність, відповідальність, інтелігентність, людяність, доброта, надійність, принциповість, безкорисливість) та вольових якостей (впевненість у собі, витримка, схильність до ризику, сміливість, незалежність, стриманість, врівноваженість, рішучість, ініціативність, самостійність, самоорганізація, настирність, цілеспрямованість), але й комунікативних також (ввічливість, повага, тактовність, уважність, спостережливість, вміння вислухати та інші). Саме тому, одним із завдань цього курсу є навчити студента діяти відповідно до принципів моралі та враховувати національні та релігійні особливості хворих при виконання професійних обов'язків лікаря.На сучасному етапі розвитку освіти актуальними є «соціальні навички» (soft skills), які вимагають не лише професійних знань, а й навичок комунікації та здатності до самоорганізації. «Релігієзнавство» надає всі можливості для