У статті проаналізовано особливості і тенденції розвитку сучасної системи публічного управління в умовах збройної агресії Росії проти Української Держави, запровадження режиму воєнного стану і трансформації всіх складників державної політики. Цільова спрямованість дослідження інституціональних альтерацій в публічному управлінні визначена необхідністю формування теоретико-методологічних засад управлінської діяльності у принципово нових умовах державотворення. Важливим завданням при цьому виступає аналіз складових сучасних реформ, їх раціональність з позиції ствердження суверенної і незалежної України. Обгрунтовано доцільність деталізації напрямі таких реформ з позицій респонсивності публічного управління загалом, та своєчасності запропонованих засад конституційних реформ. У цьому контексті важливим напрямом дослідження у статті вказано аналіз інституціональних альтерацій в публічному управлінні. Наголошено на доцільності застосування при плануванні реформ аналізу імплементаційного ефекту, сучасної методології порівняльно-адаптаційного аналізу, наукових засад концептуалізації реформ. У статті доведено необхідність приведення нормативно-правової бази реформування у відповідність до основ національного і міжнародного конституціоналізму, вітчизняної нормативно-правової бази, особливо в умовах розвитку євроінтеграційної політики України, наближення до набуття членства в Європейському Союзі. Наголошено, що використання невірних методик визначення напрямів інституціональних реформ у системі урядової політики може привести до поступової консервації реформ. Водночас, в умовах запровадження правового режиму воєнного стану потребує особливої уваги реалізація базових функцій державного управління – регулятивної, правоохоронної, правозабезпечувальної, інтегративної тощо. Запропоновано в контексті аналізу сучасного стану системи державного управління наукові підходи трансформаційного процесу визначити за такими напрямами: перший напрям – чітка детермінація засад розвитку системи державного управління та проведення державноуправлінських реформ в умовах набуття відповідності критеріям членства в ЄС. Другий напрям визначається композицією головних завдань державотворення в Україні в контексті вирішення проблем національної безпеки. Третій напрям базується на формуванні основ концепту державного управління в умовах інституціональних альтерацій.

Визначено, що під час дослідження МАГАТЕ як міжнародної інституції захисту права на ядерну безпеку необхідно чітко встановити зміст понять «захист». Визначено, що визначення поняття «захист» можна сформулювати як вид правового впливу на відносини, який полягає в застосуванні відповідних способів захисту особою або іншим суб’єктом, який наділений відповідними повноваженнями, спрямованих на відновлення порушеного права особи. Обґрунтовано думку, що форми захисту, визначені національним законодавством необхідно відносити до національної форми захисту, а захист, який здійснюється міжнародними установами, організаціями – до міжнародної форми захисту. Визначено, що звернення до МАГАТЕ необхідно відносити до міжнародної форми захисту прав. Встановлено, що МАГАТЕ належить до загальної системи міжнародних організацій ООН. Діяльність Агентства спрямована на досягнення широкого використання атомної енергії лише з мирною метою та сприяння поширенню ядерних технологій. Визначено, що МАГАТЕ виступає як міжнародний інспекційний орган для перевірки, щоб держави-учасниці не переключали ядерні матеріали, обладнання та технології у країнах, які не мають ядерної зброї, з дозволеної мирної діяльності на військові потреби. Проаналізовано звернення Верховної Ради України до МАГАТЕ з метою захисту права на ядерну безпеку. Констатовано, що юридичний статус резолюцій МАГАТЕ та стандарти безпеки МАГАТЕ мають не визначений юридичний статус. Підсумовано, що оскільки Україна є державою-учасницею МАГАТЕ, то відповідно звернення вищого представницького органу влади Верховної Ради України від імені Українського народу до МАГАТЕ можна визначати як самостійну міжнародну форму захисту прав, зокрема права на ядерну безпеку, особливістю якої є наднаціональний характер та специфічна сфера використання атомної енергії. Зважаючи на це, з метою удосконалення вказаної форми захисту права на ядерну безпеку обґрунтовано доцільність доповнення Статуту МАГАТЕ окремою статтею, яка чітко закріпить юридичний статус рішень та стандартів МАГАТЕ, а саме визначить вказані акти МАГАТЕ імперативними для держав-учасниць.

Стаття присвячена аналізу сучасної теоретико-методологічної основи службової діяльності в контексті інституціональних викликів в системі публічного управління України. Проаналізовано сучасні тенденції формування і змістовного наповнення інституту службової діяльності і систематизації сучасних нормативних визначень поняття «служба». Визначено основні інституційні виклики в системі проходження служби і службової діяльності, що детермінуються поняттями: 1) мінливість (variability); 2) несталість (changeability); 3) несумісність (inconsistency); 4) ненадійність (uncertainty); 5) чергування (циклічність) (vicissitude); 6) неспроможність (inequality). У статті проаналізовано особливості і тенденції розвитку сучасної моделі службової діяльності, визначено особливості такої діяльності в умовах збройної агресії росії проти Української Держави, запровадження правового режиму воєнного стану, трансформації всієї системи публічного управління. Наголошено на важливості визначення засад управлінської діяльності у принципово нових умовах державотворення. Важливим завданням при цьому виступив аналіз складових сучасних державноуправлінських реформ, їх раціональність з позиції ствердження суверенної і незалежної України. Обгрунтовано доцільність раціоналізації таких реформ з позицій респонсивності публічного управління загалом, та своєчасності запропонованих засад конституційних реформ. У такому контексті важливим напрямом дослідження у статті виступає актуалізація розробки і впровадження начальної дисципліни «Службове право», у межах якої особливу увагу приділено проблематиці службових відносин, службової відповідальності, а також аналізу особливостей службових відносин в умовах правового режиму воєнного стану. Наголошено, що використання неправильних методик визначення векторів інституціональних реформ може привести до поступової стагнації реформ в системі публічної служби. Водночас, в умовах запровадження правового режиму воєнного стану потребує особливої уваги реалізація одна із визначальних функцій державного управління – організація раціональної системи публічної служби.

No abstract