Зі збільшенням технологічного та хімічного навантаження на людство в ХХІ столітті люди все частіше стикаються з гепатотоксичними агентами (хімічними реагентами, ліками та пестицидами) у процесах трудової діяльності та повсякденного існування. Як наслідок кількість захворювань печінки також росте в усьому світі. Пошук ефективних засобів лікування уражень печінки є серйозною глобальною проблемою охорони здоров’я. Есенціальні фосфоліпіди в другій половині ХХ століття знайшли широке застосування в медичній практиці як гепатопротекторні препарати для захисту та покращання функції печінки. Однак доклінічні дані їхнього вивчення розрізнені, поодинокі, фрагментарні та стосуються лише окремих препаратів даної групи, хоча вони здатні суттєво доповнити сукупність існуючих знань щодо механізмів дії досліджуваних сполук, кінетики їхніх специфічних фармакологічних ефектів і фармакодинаміки. Мета дослідження – оцінка лікувального та профілактичного впливу лікарського засобу на основі есенціальних фосфоліпідів (Ессенціалє Н ) на пошкодження печінки, що спричинене тетрахлорметаном (ТХМ) у щурів, для отримання додаткової наукової інформації про придатність даного препарату для лікування захворювань печінки. Із метою вивчення гепатопротекторної ефективності препарату на основі есенціальних фосфоліпідів на моделі гострого токсичного гепатиту білих щурів самців (Rattus norvegicus) було розподілено на три групи по 10 тварини у кожній: перша – контроль, яким уводили розчинник; щурам другої групи (токсичний гепатит) протягом 7 днів уводили внутрішньоочеревинно 50 % олійний розчин ТХМ у дозі 0,5 мл/кг маси тіла; третя група — протягом 7 днів щурам уводили внутрішньоочеревинно препарат на основі есенціальних фосфоліпідів (Ессенціалє-Н) у дозі 44,26 мг/кг, а через 2 год – 50 % олійний розчин ТХМ у дозі 0,5 мл/кг маси тіла, потім 3 дні тварини отримували тільки Ессенціалє-Н. У кінці експерименту тварин знеживлювали, проводили макроскопічні та мікроскопічні дослідження, визначали біохімічні показники сироватки крові та печінки. Проведені дослідження дозволили виявити гепатопротекторний ефект Ессенціалє Н на всі досліджені показники. Застосування препарату Ессенціалє Н запобігало різкому збільшенню вмісту відновленого глутатіону в печінці щурів, а отже й утворенню в організмі активних форм кисню та реактивних метаболітів у результаті введення гепатотоксину, а також сприяло суттєвій нормалізації антиоксидантного гомеостазу в печінці. У тварин, що отримували Ессенціалє Н, відзначалась також вірогідна корекція рівнів активності гамма-глутамілтрансамінази, аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та лужної фосфатази, що може бути доказом гепатопротекторної активності досліджуваного препарату. Одержані результати біохімічних і морфологічних досліджень цілком узгоджуються між собою. За даних умов експерименту в щурів групи токсичного гепатиту була виявлена значна запальна реакція в капсулі печінки та вісцеральній очеревині, тоді як при застосуванні Ессенціалє Н вона спостерігалась у меншої кількості тварин і носила осередковий характер. У тварин групи, що отримувала Ессенціалє Н, ознаки жирової інфільтрації гепатоцитів спостерігалися в меншому ступені, переважали дрібні та середні ліпідні включення порівняно з тваринами групи токсичного гепатиту. Результати дослідження фармакологічної ефективності Ессенціалє Н показали, що за даних умов експерименту він має чіткий гепатопротекторний ефект, який скоріш за все реалізується не тільки за рахунок мембраностабілізуючих властивостей фосфоліпідів, а й у результаті полегшення регенерації гепатоцитів.

Інтоксикація, що потребує симптоматичної терапії, досить часто зустрічається в клінічній практиці та проявляється при різноманітних за етіологією та патогенезом невідкладних станах. Токсини проникають у клітини через дефекти біологічних мембран, викликають порушення внутрішньоклітинного обміну, цитоліз, що призводить до появи автоантигенів, зміни розподілу та дисемінації цитолокалізованих речовин, утворення патологічних метаболітів і їхньої гіперконцентрації. Тому пошук нових детоксикантів сьогодні є досить актуальною проблемою. Пришвидшення та здешевлення надходження нових детоксикуючих засобів до медичних закладів безпосередньо залежить від належного проведення доклінічних досліджень їхньої специфічної активності за рахунок використання нових експериментальних підходів і моделей. Мета дослідження – оптимізувати підходи до оцінки ефективності пероральних детоксикантів на моделі гострої інтоксикації етанолом в експериментальних тварин (щурів). Дослідження проводили на білих щурах-самцях масою 180–200 г. Для експерименту було відібрано 20 тварин. Їх розподіляли на 2 групи по 10 тварин у кожній. Для моделювання гострої інтоксикації тваринам дослідної групи перорально вводили 40 % розчин спирту етилового в дозі 8,0 г/кг маси тіла (1 LD50) у 2 прийоми з проміжком 15 хв. Тварини другої групи, які були інтактним контролем, одержували воду для ін’єкцій у дозі 5,0 мл/кг у тому самому режимі, що й тварини дослідної групи. Враховуючи сильну токсичну відповідь, у процесі виконання експерименту тварин з дослідної групи, які упродовж 30 хв після введення етанолу впадали в стан глибокої коми, виводили з експерименту, що зумовлено неможливістю подальшого введення таким щурам запланованих до тестування детоксикаційних лікарських засобів через ризик їхньої аспірації в дихальні шляхи. Такі тварини замінювались іншими та їм присвоювались аналогічні номери. Період спостереження за експериментальними тваринами становив 4 дні. Загибель тварин реєстрували негайно після того, як вона була встановлена. Оцінювали тривалість життя, неврологічний статус, показники емоційно-рухової активності. Досліджували також біохімічні показники сироватки крові з метою порівняння чутливості всіх параметрів, що визначали для моніторингу гострої інтоксикації. Встановлено, що за умов гострої інтоксикації етанолом у дозі 1 LD50 до 30 % тварин можуть відсіюватись внаслідок розвитку в них коматозного стану, що унеможливлює оцінку ефективності пероральних детоксикантів через ризик їхньої аспірації в дихальні шляхи. Порівняльний аналіз усіх досліджених параметрів підтверджує високу інформативність саме показників неврологічного статусу та рухової активності тварин за моделювання гострої інтоксикації етанолом, у той час як зміни біохімічних показників на ранньому етапі розвитку інтоксикації не є інформативними. Оптимізація способу оцінки ефективності пероральних детоксикантів на тлі гострої інтоксикації етанолом в лабораторних тварин дозволяє вивчати різні стадії перебігу даної патології, здійснювати моніторинг стану тварин у динаміці інтоксикації, що має значення для проведення скринінгових досліджень пероральних препаратів з детоксикуючою активністю.

Есенціальні фосфоліпіди різного походження знайшли своє застосування як гепатопротекторні препарати, які захищають і покращують функцію печінки в хворих на цукровий діабет з неалкогольною жировою дистрофією печінки та хронічними інфекціями. Оскільки біологічна активність «ессенціальних» фосфоліпідів відкрита досить давно й їхнє медичне застосування розпочалось ще до остаточного формування світової системи контролю за безпечністю та ефективністю лікарських засобів, то натепер склалася парадоксальна ситуація. Більшість опублікованих у відкритому доступі досліджень ефектів «ессенціальних» фосфоліпідів проводилася на людині. Результати доклінічного вивчення конкретних лікарських засобів на основі фосфоліпідів зазвичай є власністю фірмвиробників і не викладаються у відкритий доступ. Однак дослідження на тваринах мають не меншу наукову значущість з огляду на той факт, що тварини також страждають від захворювань печінки, а також на те, що інформація, отримана в результаті досліджень на тваринах зі застосуванням таких препаратів, може доповнити сукупність існуючих знань щодо їхнього використання та буде необхідною для виробників препаратів-генериків для їхньої реєстрації. Мета дослідження – оцінка підгострої токсичності препарату есенціальних фосфоліпідів (Ессенціалє Н) у трьох дозах на щурах обох статей для того, щоб надати додаткову наукову інформацію як про придатність препарату для лікування, так і для підтвердження основних параметрів його безпечності. Підгостру токсичність шляхом внутрішньоочеревинних повторних уведень тест-зразка Ессенціалє Н протягом 28 днів досліджували на білих щурах обох статей (Rattus norvegicus). 20 самців і 20 самиць з масою 150–180 г були розподілені на 3 дослідних та одну контрольну групу (по 5 особин для кожної статі): 1 група одержувала препарат у терапевтичній дозі 22,13 мг/кг; 2 група – у 5-разовій терапевтичній – 110,65 мг/кг; 3 група – у 10-разовій терапевтичній – 221,30 мг/кг. Контрольній групі тварин вводили розчинник (воду для ін’єкцій) у об’ємах, які відповідали максимальній дозі досліджуваного препарату. У кінці експерименту тварин знеживлювали, проводили аналіз сечі, макроскопічні та мікроскопічні дослідження, визначали гематологічні параметри та біохімічні показники сироватки крові. Проведені дослідження дозволили виявити дозозалежний ефект Ессенціалє Н на всі досліджені показники. Загалом, введення Ессенціалє Н у дозі 22,13 мг/кг не спричиняло помітного негативного впливу на приріст маси тіла, показники аналізу сечі, гематологічні та біохімічні параметри, тканини внутрішніх органів. Із підвищенням дози Ессенціалє Н до 110,65 мг/кг було відзначено сповільнення приросту маси тіла, вірогідне збільшення активності амінотрансфераз порівняно з контрольною групою, з’являлись ознаки запальної реакції у внутрішніх органах. За умов застосування Ессенціалє Н у дозі 221,30 мг/кг негативні зміни поглиблювались (вірогідне збільшення активності амінотрансфераз, гамма-глутамілтрансферази, масових коефіцієнтів печінки, селезінки, поява деструктивних змін у сім’яниках). Одна тварина загинула. Отримані дані можуть свідчити про те, що хронічна експозиція Ессенціалє Н у високих дозах може призводити до ушкодження печінки за типом холестазу. Можна відзначити більшу чутливість самців до дії Ессенціалє Н у разі застосування високих доз препарату.

Метаболічний синдром (МС) є однією з найактуальніших проблем медицини сьогодення, пов’язаних з веденням нездорового способу життя: обмеженням фізичної активності, типовою західною дієтою, яка прийнята в усьому світі завдяки смаковим якостям і ціні, зростанням емоцій­них навантажень, схильністю до шкідливих звичок. Епідеміологічні дані наочно свідчать про те, що збільшення частоти чоловічого безпліддя сьогодні відбувається на тлі «неінфекційних епідемій» XXI століття: МС, ожиріння і цукрового діабету 2 типу (ЦД­2). Незважаючи на те, що основою ліку­ вання МС та ожиріння має бути поєднання дієтотерапії та дозованих фізичних навантажень, на практиці використання лише немедикаментозних методів корекції маси тіла є малоефективним і короткочасним, що спонукає частину пацієнтів вдаватись до фармакотерапії. При цьому не всі механізми впливу МС на чоловічу фертильність до кінця розкриті, а підходи до фармакокорекції не визначені остаточно. Мета дослідження – узагальнення та критичне обговорення наявних експериментальних і клініч­ них даних щодо механізмів, які залучені до порушення чоловічої фертильності при МС, і сучасних методів фармакокорекції. Було проведено розширений пошук у ScienceDirect, PubMed, Scopus, Google Scholar та пов’язаних базах даних для виявлення релевантних публікацій. Відповідно до сучасних уявлень, ожиріння та інсулінорезистентність (ІР)/ЦД­2 є ключовими ком­ понентами МС. Зниження рівня тестостерону (андрогенний дефіцит) – новий патогенетично важли­ вий компонент МС у чоловіків. Серед механізмів, залучених до розвитку порушень чоловічої репро­ дуктивної функції, окрім того згадують гіперінсулінемію, гіперлептинемію, оксидативний стрес і дефіцит оксиду азоту, системне хронічне запалення та ренальну ліпотоксичність, автоімунне локаль­ не запалення сім’яників й епідидимісів, індуковане цитокінами на фоні ІР й андрогенного дефіциту. Наукові публікації свідчать про потенційну роль метформіну в корекції порушень чоловічої репро­ дуктивної функції за МС, але дані стосовно впливу даного препарату (захисний або шкідливий) на тестикулярну функцію досить суперечливі. Те саме стосується й препаратів тестостерону. З огляду на те, що МС пов’язаний з окиснювальним стресом і прозапальним станом, у всіх випадках пору­ шення фертильності на тлі ІР видається патогенетично виправданим застосовувати засоби з потуж­ ними антиоксидантними властивостями. Виходячи з того, що репродуктивне здоров’я людини є важливою передумовою сприятливих демографічних перспектив нації, встановлення у віковому аспекті механізмів порушення чоловічої репродуктивної функції за МС й експериментальне обґрунтування профілактики та лікування таких порушень є актуальною проблемою сьогодення. Це визначає необхідність проведення як подаль­ ших експериментальних досліджень, так і клінічного аналізу впливу МС на чоловічу репродуктивну функцію в різних вікових груп, а також розробки підходів щодо обґрунтованої своєчасної фармако­ корекції.

Врахування індивідуальних особливостей окремих організмів дає можливість одержувати якісно кращі рівні виліковування навіть тяжких патологій. На жаль, традиційні методи хіміотерапії пухлин не дозволяли дотепер досягати хоч якоїсь специфічності цитотоксичної дії застосовуваних препаратів. У попередніх експериментах нами було проведене вивчення впливу потенційного протипухлинного препарату етил 2-(хіназолін-4-іл-аміно)-4,5,6,7-тетрагідробензо[b]тіофен-3-карбоксилат гідрохлориду (ЕХТК) на складові хроматину, процеси фрагментації ДНК, стан антиоксидантної системи в клітинах карциноми Герена та незмінених тканинах матки й виявлено специфічність його впливу на досліджувані показники. Це зумовлює актуальність подальшого з’ясування, чи є ця специфічність ЕХТК характерною лише для тканини матки, чи вона поширюється й на інші тканини організму. Мета дослідження – вивчити вплив ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК і показники стану антиоксидантної системи в клітинах саркоми 45 і незмінених тканинах шкіри щурів. Тварини були розподілені на 3 групи по 6 тварин у кожній: 1 – інтактні щури; 2 – негативний контроль (саркома 45); 3 – саркома 45 + ЕХТК (24,37 мг/кг). Вивчення впливу ЕХТК на ДНК, РНК, білки хроматину, процеси фрагментації ДНК, вміст небілкових і пов’язаних з білками SH-груп у саркомі 45 і незмінених тканинах шкіри показало, що дана сполука вірогідно змінювала більшість досліджуваних показників як порівняно з інтактними тваринами, так і з саркомою 45 без лікування. Специфічність впливу ЕХТК на клітини пухлин була найвираженішою щодо змін вмісту фрагментів ДНК, РНК, білків хроматину, а також небілкових і пов’язаних з білками SH-груп. Порівняння впливу ЕХТК на саркому 45 і карциному Герена показало, що нормалізуючий вплив даного похідного хіназоліну на всі досліджені показники був більш вираженим на моделі саркоми 45, ніж у карциномі Герена.