Це стаття-3 членів «Київського клубу АНТИКОЛАПС» в циклі публікації результатів дослідження історичних тем, що особливо важливі для нашої відсічі злісному нападу Росії на Україну. Ми помітили початок історико-археологічної ноореволюції, що полягає у використанні все точніших ізотопних датувань і генетичного секвенування органічної складової артефактів. Цикл статей скерований на ліквідацію неправди про появу українців та України. Ми довели факт вирішального внеску пращурів українців у перехід Homo від канібалізму до гуманізму, у винахід аграрної економіки та її поширення в Європу. Але в Західну Європу через Іберію проникли агресивні носії гаплогрупи R1b і винищили фермерів. Вони керувалися атлантичним (або західноєвропейським) архетипом. Генетик Д. Райх зі США вивчив цей великий геноцид. Європейські українофоби в 2015-2020 роках брехливо звинуватили в геноциді «ямників» – носіїв слов’янської (і української) чоловічої гаплогрупи R1а. Науковці заперечили неправду і довели, що «ямники» поширили культуру, високі технології і гуманістичний архетип. Ми вивчили конфлікт між двома архетипами – атлантичним (західним) і гуманістичним (східним). Стаття аналізує передумови і перебіг спроби перенесення геноциду на Схід. Ми описали епічну битву на річці Толлензе 3250 років тому. Перемогли пращури поляків та українців, сформували по меридіану Берліна межу поділу генів і двох архетипів, на 2000 років зупинили атаки на Схід. Контраст агресивного атлантичного і гуманістичного праукраїнського архетипів існує й зараз. Він помітний у відмінах поведінки різних держав Європейського Союзу в сучасній війні Росії проти України. У висновках і пропозиціях ми наголошуємо на необхідності розвитку в Україні ноонаук, зокрема, нооісторії й нооархеології як засобу успіху українців в обороні від збройної агресії зі Сходу.

Колектив авторів пропонує науковій громадськості й загалу читачів з професійною освітою й без неї оглядову статтю з критичним аналізом сукупності сучасних знань про людство в цілому і про тих суб’єктів, з яких воно складається. Обрана нами тема відзначається всеохопністю й відсутністю чітких меж (хоч її можна назвати «Нооснови сучасного людинознавства») та прискоренням накопичення все більшої і все суперечливішої інформації. Мету статті ми визначаємо як спробу надати кожному читачу загальну інформацію про Homo не у вигляді огляду досягнень політичних, соціальних чи всього ансамблю гуманітарних наук, а як сукупність найбільш важливих і переконливих законів природи, найцінніших фактів, експериментів і вимірів з усього світу «сучасних наук». Ми сподіваємося, що факти стануть основою об’єктивних оцінок себе самого, найближчого оточення, всіх співвітчизників, представників інших народів і всього людства в цілому. У попередніх статтях ми вказали не тільки на загрози його існуванню й тимчасову неспроможність жити в гармонії з довкіллям, а й запропонували шлях порятунку через заміну екологічно деструктивних виробництв рятівними для себе і довкілля ноотехнологіями (nootechnology≡wisetechnology), що надають потрібне й лікують біосферу. Ми попередили про сучасне поєднання двох глобальних ноореволюцій — виробничої (№1) та гуманітарної (№2). Перша швидко зумовить стійкий ноосимбіоз Homo і решти біосфери, а друга дуже повільно замінить всі попередні гіпотези і нафантазовані припущення в історії, археології, психології, когнітології та інших гуманітарних науках точними фактами про появу людей та їх тривалу суспільну еволюцію. Стаття пропонує новітню ноонаукову інформацію для ефективного ноомислення і діяльності кожної людини й закликає до свідомої участі в розвитку двох вказаних ноореволюцій на благо співвітчизників і «кращої частини людства».

Посібник створений для поширення кращих практик працевлаштування людей з інвалідністю. Ми намагалися умістити у дану книгу рекомендації із працевлаштування людей з інвалідністю для: працедавців, фахівців, викладачів інклюзивних закладів фахової передвищої та вищої освіти та для самих людей з інвалідністю. Обговорення та апробація результатів Панелі «Працевлаштування людей з інвалідністю: кращі практики» відбулося за підтримки Представництва фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні. На основі підсумків роботи ХХІ Міжнародної науково-практичної конференції «Інклюзивне освітнє середовище: проблеми, перспективи, кращі практики».УДК 331-056.2(072)

Активізація військової агресії російської федерації проти України з 24 лютого 2022 року змінила практично кожного українця та українку. Ця дата стала відліком глобальних пертурбацій не лише в житті країни – змінилося життя українців. З початком російської агресії в Україні у 2014 році та особливо з початком повномасштабних воєнних дій у 2022 році багато українок із власної ініціативи героїчно пішли боронити державу, попри те, що в нашій країні жінки не є військовозобов’язаними. Сьогодні війна – уже не тільки чоловічі справа. Близько 17% жінок захищають країну в лавах Збройних сил, підрозділах територіальної оборони й поряд з чоловіками відстоюють наше право на життя і волю, часто дивуючи своїх побратимів. Однак сьогоднішня війна – не тільки про жінку в бою. Жінки в тилу також відіграють важливу роль, об’єднуючи суспільство в прагненні максимально допомогти захищати свою країну. Це волонтерки, медичні працівники, усі, хто працює на підтримку економіки країни, бореться з ворогом на інформаційному фронті, забезпечує побут власної родини, допомагає іншим впоратися з наслідками війни. Саме під час війни українські жіночі організації перетворилися на гуманітарні, узявши на себе вирішення найнагальніших проблем. Важливою є діяльність лідерок місцевих громад. Попри військову загрозу, а часом загрозу власному життю, жінки залишаються зі своїми громадами, приймають виклики воєнного часу на чолі військово-цивільних адміністрацій, здійснюють приховану партизанську діяльність на окупованих територіях, а також ведуть активну інформаційну роботу в соціальних мережах, на телебаченні, форумах та зустрічах у межах країни та за кордоном. Жінки зізнаються, що для багатьох із них величезне психологічне значення має фактор конкретної корисності справи, яку вони здійснюють насамперед для воїнів і тих, хто безпосередньо відчув на собі весь жах війни. Визначальними для себе жінки вважають допомогу військовим, переселенцям, організацію реабілітаційних заходів для дітей, які пережили окупацію та бомбардування, піклування про старих і немічних та багато іншого. Але водночас основна робота жінок, яка й так забирала багато часу, у поєднанні з активною волонтерською діяльністю може призводити до емоційного та професійного вигорання. Посібник «ЖІНКА В ЧАС ВІЙНИ: ВОЛОНТЕРКА, ЛІДЕРКА» є методичними рекомендаціями для фахівців-психологів, які в умовах війни допомагають депутаткам, представницям органів місцевого самоврядування, органів державної влади та громадським активісткам, активно залученим до волонтерської діяльності в умовах війни в Україні, та надають психологічну підтримку щодо убезпечення їх від емоційного та професійного вигорання. Посібник підготовлений практичними психологами, які мають багаторічний досвід кризового консультування, зокрема з 2014 року в Україні. Книга містить багато практичних вправ та може бути використана як робочий зошит для психологів та їхніх клієнток. Підготовка посібника відбувалась у межах виконання програми «ЖІНКА У ЧАС ВІЙНИ: ВОЛОНТЕРКА, ЛІДЕРКА», яка стала можливою завдяки проєкту «ПІДТРИМКА ЖІНОЧИХ ІНІЦІАТИВ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ» Української жіночої демократичної мережі за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міжнародного республіканського інституту. Посібник став можливим завдяки щедрій підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Точка зору авторів, яка відображена в цьому виданні, може не збігатися з точкою зору USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.

У збірнику вміщено матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції «Інклюзивна освіта: досвід і перспективи», 16 травня 2019 р., а також наукові публікації членів наукового товариства студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Вінницького інституту Університету «Україна». Розглянуто світовий досвід упровадження інклюзивного навчання: здобутки та основні проблеми; досліджено педагогічні технології інклюзивного навчання: традиції та новаторство; висвітлено процес соціальної та психологічної адаптації осіб з інвалідністю до навчання в умовах інклюзії; приділено увагу правовим та економічним аспектам формування системи інклюзивної освіти в Україні.