У статті аналізується стан вивченості діяльності «Союза русского народа» та інших чорносотенних організацій на українських землях у період між двома російськими революціями 1905–1917 рр. у вітчизняній і зарубіжній історіографії. Унаслідок дослідження звернено увагу на те, що діяльність чорносотенців повніше опрацьована в українській історіографії, а зарубіжні вчені переважно розглядають чорносотенство як всеімперський рух, часто не беручи до уваги взаємовпливи між чорносотенцями та національними рухами неросійських народів. Проаналізовано праці, у яких розглядається феномен Почаївського та Волинського відділів «Союза русского народа» як організацій із великою чисельністю членів. З’ясовано, що в деяких роботах висвітлюються відносини чорносотенців із різними соціальними верствами населення: дворянством, чиновництвом, робітництвом та селянством. Історики також розкривають методи й тактику членів «Союза русского народа» під час участі у виборах до Державної думи та земських установ, простежують генезу російського національного руху та його відносини з українськими національними організаціями на Правобережжі. Встановлено, що малодослідженим питанням залишається діяльність «союзників» на Лівобережжі. Зауважено, що деякі дослідники висловлювали думку, що чорносотенці були правим крилом українського національного руху, що викликало чималу дискусію, під час якої більшість дослідників чорносотенного руху не погодилася із цим. Проте вони вказали на високий рівень актуальності розглянутих під час дискусії питань. Охарактеризовано праці, у яких висвітлено ставлення чорносотенців до іновірців та інородців (насамперед до євреїв). Охарактеризовано праці, у яких ідеться про проблему множинної ідентичності у членів правих монархістських та проімперських організацій. Доведено наявність потреби в систематизації та комплексному дослідженні діяльності «Союза русского народа» на українських землях.

У статті проаналізовано діяльність «Союза русского народа» (далі: СРН) у Волинській губернії, яка знайшла відображення у «Волынских епархиальных ведомостях», офіційному друкованому органі Волинської єпархії. Відомо, що Волинь стала одним із основних оплотів чорносотенців у всій Російській імперії. Членами Почаївського та Волинського відділів цієї організації були представники православного духовенства, які часто очолювали місцеві осередки. Волинські чорносотенці нерідко публікували свої відозви та оголошення у православній пресі, насамперед у «Волынских епархиальных ведомостях» і «Почаевском листке». Поширюючи серед місцевого населення загальноросійську імперську ідеологію, вони враховували місцеві умови. Члени СРН ініціювали вивчення, збереження та популяризацію серед жителів Волині окремих історичних пам’яток та подій, насамперед Острозького замку, діяльності князів Острозьких (особливо Костянтина Острозького і преподобного Феодора) та Козацьких Могил в Берестечку. За їхньою участю було реставровано Муровану вежу Острозького замку та відкрито музей, а на Козацьких Могилах на місці Берестецької битви 1651 року споруджено скит-пам’ятник на честь Святого великомученика Георгія Побідоносця. Ініціатором та організатором створення в Острозі при Богоявленському соборі «Братства імені князів Острозьких під покровом преподобного Феодора» був окружний керівник СРН, священник Михайло Тучемський. У боротьбі з польським національним рухом та Католицькою церквою волинські чорносотенці не цуралися використовувати у своїх офіційних відозвах українську мову, називаючи її «малоросійською»; при цьому вони керувалися концепцією існування «триединого русского народа». З метою ідеологічного впливу на населення та зростання своєї політичної ваги чорносотенці також займалися створенням «союзних» громадських читалень-бібліотек, наповнюючи їх відповідною літературою. Діяльність членів СРН на Волині не обмежувалася агітаційною роботою. Для посилення своєї економічної самостійності вони намагалися брати участь у кооперативному русі, широко розповсюдженому на початку ХХ століття.