No abstract

Вступ. Створення нових сортів є одним з найбільш економічно вигідних, екологічно без-печних і ефективних шляхів підвищення врожай-ності, рівня її стабільності та поліпшення якості продукції. Одним з пріоритетних напрямів сучас-ної селекції є створення сортів, стійких до хво-роб та шкідників.Найбільш шкодочинною хворобою проса є сажка звичайна, яку спричинює збудник гриб-кового походження Sphacelotheca panicimiliacei (Pers.) Bub. з роду Ustilago [1]. Вона уражує ли-ше цю культуру, тобто є специфічною. Патоген є поширеним у всіх зонах, де вирощують просо. У разі сильного його розвитку значно зменшується урожай (на 20-30% і більше), зерно має низьку якість та може виявитися непридатним для хар-чових та кормових потреб. Зокрема, у разі за-бруднення проса навіть на 0,5-1% спорами саж-ки каша стає неїстівною. Спори сажки, що разом із зерном потрапляють у їжу людини або в корм худобі, зумовлюють розпад еритроцитів і уражу-ють паренхімні тканини (печінка, нирки) [2].Сажка проса (як і всі сажкові) є вузькоспеціа-лізованим збудником хвороби, поділяється на ще більш вузькоспеціалізовані фізіологічні раси, які здатні уражувати певні сорти рослини-госпо-даря [3]. На цей час відомо 13 рас сажки проса, які відрізняються за вірулентністю, агресивністю, географією поширення [4].