У статті розглянуто світовий досвід державної політики у сфері боротьби з туберкульозом. Підкреслено неузгодженість  проблеми громадського здоров’я в культурі суспільства. Показано, що істотним відображенням соціальної значущості здоров’я в його індивідуальних і соціальних планах є взаємозв’язок здоров’я з соціально-трудовими можливостями людини, з положенням окремих соціальних груп в структурі суспільного виробництва. Обґрунтовано,    що у сучасному суспільстві розвиток   таких цінностей, як охорона здоров’я та збереження здоров’я, далеко не однаковий для різних груп і верств населення. Це значною мірою залежить від  положення індивідів і груп в тій чи іншій системі соціальної  нерівності.  Доведено, що здоров’я служить серйозною  основою для виявлення і самоідентифікації людей в системі соціальної нерівності і, отже, передумовою їх соціальних взаємодій, соціальної згуртованості або роз’єднаності, а крім того, істотним фактором соціально-психологічного клімату соціальних груп і суспільства взагалі. На думку авторів, у разі пріоритетності громадського здоров’я в контексті його соціальної обумовленості на рівні населення і спільності якісно змінюється шкала відповідальності соціальних суб’єктів. При цьому державноуправлінський дискурс може ставити дуже актуальні завдання, серед яких: соціальні механізми вироблення політичних рішень у сфері громадського здоров’я, типологія і ефективність різних політичних систем – організацій, держав в плані збереження здоров’я населення, соціальна і політична відповідальність держави та провідних суб’єктів політичного життя за збереження, ефективну охорону здоров’я населення як фундаментального потенціалу соціальних груп, нації, країни в цілому, теоретична модель (концепція) та ефективність соціальної політики держави з точки зору взаємозв’язку окремих напрямів цієї політики (охорона здоров’я, соціальний захист населення, освіта тощо).