Our international study, the largest of this type ever undertaken, shows that people with diabetes frequently have depressive disorders and also significant levels of depressive symptoms. Our findings indicate that the identification and appropriate care for psychological and psychiatric problems is not the norm and suggest a lack of the comprehensive approach to diabetes management that is needed to improve clinical outcomes.

Aims To examine the factors that are associated with changes in depression in people with type 2 diabetes living in 12 different countries. Methods People with type 2 diabetes treated in out-patient settings aged 18–65 years underwent a psychiatric assessment to diagnose major depressive disorder (MDD) at baseline and follow-up. At both time points, participants completed the Patient Health Questionnaire (PHQ-9), the WHO five-item Well-being scale (WHO-5) and the Problem Areas in Diabetes (PAID) scale which measures diabetes-related distress. A composite stress score (CSS) (the occurrence of stressful life events and their reported degree of ‘upset’) between baseline and follow-up was calculated. Demographic data and medical record information were collected. Separate regression analyses were conducted with MDD and PHQ-9 scores as the dependent variables. Results In total, there were 7.4% (120) incident cases of MDD with 81.5% (1317) continuing to remain free of a diagnosis of MDD. Univariate analyses demonstrated that those with MDD were more likely to be female, less likely to be physically active, more likely to have diabetes complications at baseline and have higher CSS. Mean scores for the WHO-5, PAID and PHQ-9 were poorer in those with incident MDD compared with those who had never had a diagnosis of MDD. Regression analyses demonstrated that higher PHQ-9, lower WHO-5 scores and greater CSS were significant predictors of incident MDD. Significant predictors of PHQ-9 were baseline PHQ-9 score, WHO-5, PAID and CSS. Conclusion This study demonstrates the importance of psychosocial factors in addition to physiological variables in the development of depressive symptoms and incident MDD in people with type 2 diabetes. Stressful life events, depressive symptoms and diabetes-related distress all play a significant role which has implications for practice. A more holistic approach to care, which recognises the interplay of these psychosocial factors, may help to mitigate their impact on diabetes self-management as well as MDD, thus early screening and treatment for symptoms is recommended.

The results of prospective international research for risk factors determining of depression and assessing their impact on life in patients with type 2 Diabetes Mellitus (DM) were described in this article. Aims: To study risk factors of depression in patients with type 2 DM, based on results of conduc ted research. Materials and me thods: accor ding to study requi rements of international research INTERPRET-DD (International Prevalence and Treat ment of Diabetes and Depres sion), 190 pa tients diff erent sex were rando mized. Adapted scales PHQ-9, PAID, WHO, MINI-6, Hamilton Score were used as materials for depression diagnostic; processed data from patients Medical History for the last 15 years, anamnesis, physical examination, consulting by psychiatrist, endocrinologist, podiatrist, HbA1C and Lipid profi le measu ring. The work consisted of tandem collaboration between a psychiat rist and an endocrinologist, who monitored randomized patients for one year, and also determined the tactics of diagnosis, treatment, and the development of preventive measures. According to received results, the follow risk factors of depression in patients with type 2 DM were frequent episodes of hypohyperglycemia, high level of concomitant diseases in anamnesis, patient’s age, low education level, job absence, unstable family income, family status, presence of depression in family anamnesis. Key words: diabetes mellitus, depression, depression factors, antidepressant

Актуальність. Цукровий діабет (ЦД) і депресія сьогодні є поширеними та соціально значущими захворюваннями. Незважаючи на величезну кількість робіт і досліджень, присвячених вивченню причин цих станів, сучасний погляд на етіологію як ЦД, так і депресії залишає безліч нез’ясованих питань. Мета. Продемонструвати практичне застосування шкал діагностики депресії у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. У дослідження було рандомізовано 190 пацієнтів. Для діагностики депресії використовувалися адаптовані шкали PHQ-9, PAID, WHO, MINI-6, шкала Гамільтона; опрацьовано дані з амбулаторних карт пацієнта за останні 15 років; проведено збір анамнезу, загальний огляд, вимірювання рівня глікованого гемоглобіну та ліпідограми, а також обов’язкову консультацію психіатра, ендокринолога, подолога. Згідно з аналізом зібраних даних і отриманих результатів, пацієнтам призначалися за необхідності седативні препарати, антидепресанти, анксіолітики та психотерапія. Результати. Із загальної кількості пацієнтів (n = 230) після скринінгу було рандомізовано 190 осіб. Стан депресії, виявлений під час інтерв’ю, розцінювався як поточний (протягом двох тижнів) діагноз великого депресивного розладу (Major Depressive Disorder) за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду. Якщо в амбулаторній картці пацієнта епізоди депресії були зафіксовані та задокументовані, то встановлювався діагноз «рекурентна депресія». Обов’язковою також була інформація про стан тривоги та суїцидальні наміри (чи їх спроба в минулому). Після отриманих результатів психіатром приймалося рішення про необхідність прийому седативних препаратів, антидепресантів, анксіолітиків і проведення психотерапії. Висновки. Синергічний ефект тривоги та депресії на стан ЦД підвищує ризик розвитку мікро- та макросудинних ускладнень, спричинює гіперглікемію у пацієнтів та зумовлює пошук нових методів вирішення цієї проблеми.

Психічні розлади входять до численних ускладнень у хворих на цукровий діабет (ЦД), які значною мірою погіршують його перебіг. У статті наведено дані міжнародного дослідження та результати, отримані серед пацієнтів України. Мета роботи — вивчити частоту депресивних станів у хворих на ЦД 2-го типу (ЦД2), ґрунтуючись на результатах проведеного дослідження. Матеріал і методи. Для проведення даного спостереження було рандомізовано 190 пацієнтів відповідно до протоколу міжнародного проспективного дослідження International Prevalence and Treatment of Diabetes and Depression (INTERPRET-DD). Діагностичними інструментами були адаптовані шкали PHQ‑9, PAID, WHO, MINI‑6, Гамільтона; вимірювання рівня HbA1с, ліпідограми; опрацьовані дані з амбулаторних карт пацієнтів за останні 15 років, збирання анамнезу, проведення загального огляду; консультативні висновки психіатра, ендокринолога, хірурга кабінету діабетичної стопи. На підставі отриманих результатів вирішували питання про доцільність тактики лікування за допомогою заспокійливих, антидепресантів, протитривожних засобів і сеансів психотерапії. Результати. Частка чоловіків у дослідженні становила 39,47%, середня тривалість ЦД2 — 9,3±1,2 року. Депресивні розлади діагностовано в 10,7% пацієнтів, за результатами тестування за шкалою PHQ‑9 (Patient Health Questionnaire) у 12,10% випадків відзначено наявність депресивної симптоматики різного ступеня (рівень PHQ>9). Таким пацієнтам було рекомендовано проведення сеансів психотерапії, медикаментозне лікування антидепресантами та прицільне спостереження психіатром протягом подальшого року. Висновки. Визначено частоту депресивних розладів у пацієнтів із ЦД2.