Постмодерністська стратегія культурної афазії перетворила анти-буржуазний виклик історичного авангарду на фетишизований історицизм уречевленого вислову, де керована бізнес-інтересами арт-ринку комодифікована уява піддає остракізму естетичне судження й емпатію трансцендентного духотворення. Ідеологія культуріндустрії маніпулює технологіями бенчмаркінгу, позбавляючи митців справжньої свободи вислову і відчуття позачасової краси абсолютної алетеї. Митці, довіряючи бізнес-стратегіям глобалізованого капіталу, помилково вважають демократизацією сучасного арт-вислову легітимовані кітч, апропріацію, концептуальний абсурд, й тим підтримують хибний прогресистський рух квазі-сучасного global public art. Проте незалежна світова аналітика доводить: глобалізований постколоніальний contemporary досвід візуальних практик є руйнівним проявом історицизму інструментального мислення, що є складовою хіпстерської естетики.

Today a necessity has arisen in a critical socio-philosophical analysis and the development of such a theoretical framework for contemporary globalization that will consider this latter as a visual and ideological impact of cognitive biocapitalism on the collective consciousness of nations, which manifests itself as repressive pressure in the form of Aesthetics of Globalization. This distorts the art system, distorting the fundamental freedom of creative expression of artists, critics and academics, as abstract mass hybridization of professional thought in the context of global public art's visual order is implanted by the cultural-industrial logic of the transnational art market ruled and managed by globalized capital, which has transformed the art, the artist, and the analyst into merely trivial commodities. Since the millennium, commodified art production in the world is perceived exclusively as a business integrated into politics and economics, but the capitalization of the arts ignores the national interests of unbiased processes of culture-creation, unifying artistic expression, depriving it of spiritual need for selfidentification. This latter needs to be further researched, in particular in the context of the development of Ukrainian imageformation practices, which devalues its potential in the new socio-political conditions. Therefore, the article emphasizes the need to return to the Ukrainian socio-cultural dimension of the evaluation criteria of transcendental aesthetics, especially since cordocentrism and Christian kalokagatia have historically formed the basis of Ukrainian culture and mindset.

No abstract

Російсько-українська війна загострила вирішення тих проблем культурно-мистецького життя нації, що вимагали прискіпливої до себе уваги від зламу міленіумів, коли вчені світу одноголосно констатували соціополітичний поворот арт-активізму, що провокував кінець мистецтва і критики. Само-колонізація країн пострадянського простору євроцентричним культурним наративом триває з 1990-х років, замінюючи собою розпочатий було митцями і культурними діячами України рух становлення національної ідеї в прагненні позбутися наслідків російської імперської колонізації. Транснаціональний капітал від двохтисячних включає українське мистецтво в арт-бізнесову систему бенчмаркінгових стосунків, що не відповідає настроям індигенізму тих діячів, хто шукає власний шлях національного розвитку, опираючись як авторитаризму «російського миру», так і вадам європоцентризму, що більшістю оманливо сприймаються проявом демократії, але що по суті є пост-національним нігілізмом комодифікованого global art.

In the paper, the author attempts to prove the urgency of rethinking the idea of decolonial identity in contemporary Ukrainian art. Adherents of Western theories of decolonialism and the indigenous movement expose the dark side of unified global public art, which regresses, ignoring the archetypal features of the traditions of mental and spiritual experience of ethnic groups. The conscious identity of the artistic vision associated with the empathic-transcendental worldview of the nation is evolving through aesthetic judgment, whereas, instead, the market art episteme of globalized contemporary experience, as a form of benchmarking borrowed from economics, harms national cultures and civilizational development, provoking substantial degradation and professional deskilling. To overcome the current crisis of cultural creation, artistic consciousness must distinguish regressive paradigms and resist the cultural-industrial strategies of global marketing of Eurocentrism, guaranteeing the diverse flourishing of national / regional cultures in a single family of civilizational polylogue.