УДК АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ Й ЗДОБУТКИ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ Топалова Ельзара Халілівна професор кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету, кандидат наук з державного управління, доцент Ковальська Наталія Михайлівна доцент кафедри державного управління і місцевого самоврядування Херсонського національного технічного університету, кандидат педагогічних наук, доцент Реалізація цілей та завдань України, крім належної правової бази, фінансового, кадрового та науково-інформаційного забезпечення, потребує ефективних управлінських структур. Однак функції управління міграцією залишаються в Україні розпорошеними. У країні існує багато владних суб'єктів, які реалізують свої повноваження у сфері міграції. При цьому одні органи державної влади формують державну міграційну політику в країні, а інші -реалізують цю політику в межах повноважень, що були їм надані Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. У статті актуалізується потреба вдосконалення інституційних механізмів реалізації державної міграційної політики України. Розглянуто сутність поняття «міграція», «державна міграційна політика». Зазначено, що вдосконалення міграційної політики України має здійснюватися на основі комплексного підходу. Сформульовано головні функції сучасної міграційної політики в Україні. Серед основних принципів державної міграційної політики визначено забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України; недопущення будь-яких проявів дискримінації, забезпечення умов для реалізації мігрантами своїх прав, свобод і законних інтересів, а також виконання обов'язків, передбачених законодавством; протидію незаконній міграції, працевлаштуванню мігрантів і торгівлі людьми; взаємодію та координацію діяльності органів виконавчої влади і громадських організацій у сфері міграції на державному та міжнародному рівнях. Зроблено висновок, що в Україні загалом сформовано підходи до формування й реалізації державної міграційної політики. Але прогалини організаційно-правового механізму державної міграційної політики істотно гальмують ефективне функціонування всіх інших механізмів державного управління міграційними процесами. Ключові слова: міграція, державна міграційна політика, Державна міграційна служба. Постановка проблеми в загальному вигляді. В Україні проблема реалізації ефективної державної міграційної політики не є новою. Проте нині вона особливим чином пов'язана з проблемами стабілізації економіки та ANNOTATION

У статті проаналізовано невербальні засоби публічної комунікації через призму гуманізації інформаційного простору. При цьому досліджено визначення в науковому дискурсі загальних понять у площині невербальної комунікації, традиційні й нетрадиційні невербальні засоби комунікації та особливості практичного використання невербальних засобів у сфері публічного спілкування. Визначено, що гуманістичний аспект сучасного суспільства полягає в тому, що жодний владний вплив не має обмежувати чи орієнтувати громадянина в неосяжному полі інформації. З’ясовано, що невербальні засоби у спілкуванні виконують такі функції: внесення додаткової інформації, що проте не лише супроводжує головну, заміщує пропущений словесний компонент, указує на описуваний об’єкт, але й часом суперечить її змісту. Доведено, що невербальні засоби характеризують як самого мовця-оратора, його ділові, інтелектуальні, етнічні, соціальні, статеві, вікові ознаки, так і ознаки кожного окремого слухача, що загалом допомагають сприймати подану інформацію. Зазначено, що гуманістичний аспект сучасного суспільства полягає в тому, що жодний владний вплив (як власне імперативний, так і прихований) не має обмежувати чи орієнтувати особу-громадянина в неосяжному інформаційному просторі, своєрідному загальному космічному інтелекті. Зроблено висновок, що невербальна система комунікативних знаків визначається як первинна та природна в людському суспільстві, а вербальна – як вторинна, штучна. Цю пріоритетність потрібно пов’язати з гуманістичним виміром, який указує на людські емоції та рефлексії, а також на невід’ємність у людини права на отримання ділової та побутової інформації. Зауважено про деякі стереотипи, які існують у науковому дискурсі з комунікації, але на сьогодні вже не є актуальними.

У статті з лінгвістичного та психологічного боків розглянуто елементи кримінального арго, які вживаються в сучасній Україні. У цьому вимірі проаналізовано проблеми загальної культури, ментальності, що безпосередньо впливають на сферу національної безпеки і, як наслідок, загрожують цілісності держави. Для України ця небезпека походить від російських імперських традицій, які відображені в мовленні й тому потребують позбавлення від таких мовних елементів. Мета статті – проаналізувати елементи кримінального жаргону в колишньому та сучасному мовленні українців. Також проаналізовано семантичну трансформацію деяких арготизмів і знайдено співвідношення між негативною конотацією арготизмів і негативними рисами українського суспільства – корупцією, недовірою до влади та низьким культурним рівнем – та загальною небезпекою для української державності. У статті аналізується кореляційний вплив кримінальних жаргонів на менталітет українців. Це негативний вплив російськомовної форми на українську мову та формування відповідного менталітету, який загрожує національній ідентичності. Наприклад, одиниці «мама» або «тато», що позначають лідера злочинного угруповання чи наркоторговця, сьогодні актуальні як символ начальника, керівника. Хоча такий начальник традиційно представляє адміністративно-командний стиль управління, для пересічних громадян і маргіналів він – дбайливий господар. Так, «батьком» звуть авторитарного президента Білорусі Лукашенка, а «батьком усіх народів» був Сталін. Аналогічно такі формулювання характеризують і мовлення в’язнів – «пахан» (авторитет) і «бугор» (бригадир). Зроблено висновок, що існує прямий зв’язок між кримінальною культурою та авторитарним стилем управління, що негативно впливає на розвиток посттоталітарного суспільства, гальмує реалізацію мовної політики, а через неї – українського державотворення.