результати хірургічного лікування післяопераційної евентрації у 63 хворих похилого та старечого віку. У 56 (88,9 %) випадках спостерігали підшкірну евентрацію (неповна евентрація) та у 7 (11,1 %)-евісцерацію. Усі хворі були старшими за 60 років, де 34 (54,0 %) особи з евентрацією та всі 7 (11,1 %) з евісцерацією були старшими за 78 років. Встановлено, що основним фактором їх розвитку була внутрішньочеревна гіпертензія. У всіх хворих спостерігалась поєднана супутня патологія, де поєднання таких захворювань, як хронічні обструктивні захворювання легень (77,7 %), аденома передміхурової залози (14,3 %), що безпосередньо пов'язані зі сприянням підвищенням внутрішньочеревного тиску. Ці дефекти черевної порожнини у 59 (93,6 %) хворих розвинулися на тлі розповсюдженого перитоніту, у 2-х (3,17 %)-нагноєння післяопераційної рани, у 2-х (3,17 %) пацієнтів була часткова евентрація при відсутності вищевказаних гнійно-запальних процесів. 9 (14,3 %) пацієнтам з гнійним розповсюдженим перитонітом накладено лапаростому, 40 (63,5 %) пацієнтам проведені програмовані релапаротомії, які виконували від 3 до 6 разів. При етапному лікуванні перитоніту для тимчасового закриття черевної порожнини застосовували ксеношкіру (патент на винахід України "Спосіб лікування евентрації при гнійному перитоніті у хворих похилого віку № 105333"), для остаточного закриття черевної стінки після регресії гнійних процесів та перитоніту застосовувати алопластичні методи (деклараційний патент на корисну модель "Спосіб алопластики післяопераційних гриж у хворих № 8249"), які не зменшують об'єм черевної порожнини (inlay), що дало змогу знизити післяопераційну летальність до 11,1%. Показники ВЧТ більш достовірні при визначенні їх в ретромаскулярному преперітонеальному просторі прямих м'язів живота за допомогою спеціального шприца StrykerIntra-Compartmental Pressure Monitor System. Ключові слова: евентрація, внутрішньоочеревинна гіпертензія, поліпропіленовий імплантат, ксеношкіра, хворі похилого та старечого віку.

Smmary. The aim of the work was to solve the problem of preventing and choosing the method of surgical treatment of paracolostomy hernia in patients with obesity. Materials and research methods. The treatment results of 56 (100.0 %) patients with obesity operated on for paracolostomy hernia were analyzed. Men made up 27 (56.2 %) people, women - 29 (29.0 %). In all patients of this age category, except for obesity, there was a combined concomitant pathology: atherosclerotic and post-infarction cardiosclerosis — in 56 (100.0 %) cases; COPD - in 42 (69.6 %); diabetes mellitus — in 18 (26.1 %); cerebrosclerosis — in 17 (24.6 %). Surgical treatment of paracolostomy hernias was performed by 3 methods: alloernioplasty with colostomy left in the same place was performed in 16 (29.0 %) patients; allohernioplasty with colostomy moving to a new place — 22 (52.2 %) patients; 18 (18.2 %) used minimally invasive methods, of which 8 (11.6 %) using the laparoscopically-assisted method. The average duration of laparoscopic hernioplasty was (65.5 ± 5.5) minutes., With «open» methods — (45.5 ± 5.5) minutes Research results. The analysis of the results of treatment of paracolostomy hernias with three different methods was carried out; the groups were identical in terms of the number of patients. According to the duration of the operation, the laparoscopic method of alloernioplasty was longer and needed the use of general anesthesia and pneumoperitoneum, which can cause the development of a number of dangerous complications. The other two extraperitoneal methods of allogeneioplasty are more gentle, can be performed under spinal or epidural anesthesia. However, it is precisely with these methods of alogioplasty that the risk of developing local complications is high. Conclusions. In the treatment of paracolonostomy hernias in patients with obesity, the best results were obtained with laparoscopic alloernioplasty. When withdrawing a colostomy in patients of advanced and senile age, preventive alloprosthetics are recommended.