Varroosis is one of the most dangerous and common diseases of honey bees (Apis mellifera Linnaeus, 1758) worldwide, caused by gamasid mites of the species Varroa destructor Anderson and Trueman, 2000. This external parasite is widespread and adapted to the climate conditions of most countries of the world, and it can infect bees at any life stage. It parasites on worker bees, male and queen bees, larvae and pupae, feeding on their hemolymph and fat bodies, causing lower survival rates and lower density of bee colonies, decreasing the bees’ life span. Here, we studied the specifics of the seasonal variation of female V. destructor mites, obtained from honey bees, by the morphological characters of mites belonging to the summer and winter generations, and their differences were established. Using the methods of multivariate statistics, we found significant differences between the summer (June–July) and winter (October–November) morphotypes of V. destructor mites. There are differences between the seasonal samples by 12 morphological characters of the parasite, namely the width of dorsal shield, width of dorsoventral shield, number of pores on sternal shield, length of tarsus and macrochaeta IV, and distances between setae of gnathosoma. Processing the seasonal samples of mites with discriminant analysis resulted in differences by 11 morphological characters including the length of dorsal shield, number of lancet setae, length and width of genitoventral shield, width of anal shield, number of setae and pores on sternal shield and distance between setae of gnathosoma. In general, the summer females are smaller and elongated compared to winter females, with larger genitoventral shield and shorter legs. The mites of summer and winter generations are adapted to different seasons: the summer mites to the reproductive period, the winter generation to overwintering on bees. The ratio of morphotypes in female V. destructor mites is observed to change during the year, from 20.2% winter morphotype in summer generation to 20.7% summer morphotype in winter mites. Studying the influence of acaricides on the distinguished morphotypes is a promising approach to improve pest control measures against varroosis of honey bees.

Сучасне бджільництво є важливою галуззю сільського господарства у різних країнах світу, зок-рема в Україні, що забезпечує запилення ентомофільних сільськогосподарських культур, виробництвомеду, воску та іншої продукції бджільництва для потреб населення, харчової, медичної, хімічної таінших галузей. На заваді розвитку галузі стоять заразні й незаразні хвороби бджіл та їх розплоду,які завдають значних збитків бджільництву. До таких хвороб належить і варооз, який є глобальноюпроблемою для бджільництва, тому що інвазія призводить до ослаблення і зменшення чисельностібджолосімей, негативного впливу на навколишнє середовище, зниження врожайності ентомофіль-них сільськогосподарських культур і загальної продуктивності галузі в цілому. Науковці зазначають,що впродовж останніх років паразит Varroa destructor є одним із самих небезпечних шкідників медо-носних бджіл (Apis mellifera). Дослідження виконували на базі лабораторії кафедри паразитології таветеринарно-санітарної експертизи Полтавської державної аграрної академії та в умовах 424 од-ноосібних селянських та фермерських господарств Полтавської області (Гребінківський, Лубенсь-кий, Зіньківський, Котелевський, Новосанжарський, Оржицький, Пирятинський, Полтавський, Ре-шетилівський райони). За результатами паразитологічних досліджень встановлено, що варооз ме-доносних бджіл є поширеною інвазією на території досліджуваного регіону, середня ураженістьбджолосімей становить 48,71 % за коливань показників від 16,66 до 100,0 %. Причому 83,25 % дос-ліджуваних господарств виявилися неблагополучними щодо вароозу. Визначено, що вароозна інвазія умедоносних бджіл у 61,34 % випадках перебігає в асоціації з іншими інвазійними хворобами, такимияк: ноземоз, акарапоз та амебіаз. Вароозну моноінвазію встановлено у 38,66 % випадках. Мікстінва-зії складалися з двох- (51,88 %) та трикомпонентних (9,46 %) асоціацій збудників інвазій. Частішедіагностували вароозно-ноземозну інвазію (78,46 %). Рідше встановлювали вароозно-ноземозно-акарапозну (8,39 %), вароозно-ноземозно-амебіазну (7,03 %), вароозно-акарапозну (5,21 %) та вароо-зно-амебіазну (0,91 %) інвазії. Отримані результати досліджень дозволять підвищити ефектив-ність планування лікувальних та профілактичних заходів у бджільництві.

No abstract

Сталий розвиток сільського господарства й поліпшення постачання населення продовольством пов’язано з розв’язанням проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва на рівні країни, регіону, підприємства. Складовою її частиною є розвиток галузі бджільництва, яка має самостійне значення з погляду виявлення резервів збільшення обсягів виробництва його продукції й обґрунтування шляхів більш раціонального використання бджіл у різних сферах діяльності людини. Однією з причин, яка стримує розвиток бджільництва, є інвазійні хвороби, серед яких провідне місце займає варооз, збудником якого є гамазовий кліщ Varroa destructor Anderson & Trueman, 2000. Дослі-дження виконували на базі лабораторії кафедри паразитології та ветеринарно-санітарної експер-тизи Полтавської державної аграрної академії та в умовах приватної пасіки Гребінківського району Полтавської області. За результатами проведених досліджень виявлено, що вароозна інвазія негативно впливає на показники життєдіяльності медоносної бджоли (Apis mellifera L., 1758), а також на збереження всієї бджолиної сім’ї, особливо в період підготовки бджіл до зими. У разі інтенсивно-сті інвазії один кліщ V. destructor на особину, тривалість життя інвазованих бджіл була меншою, ніж у незаражених кліщем комах впродовж усього періоду дослідження. Вивчення динаміки трива-лості життя бджіл протягом сезону показало поступове зниження цього показника в інвазованих бджіл з травня по вересень. У весняний період року тривалість життя скоротилася на 20,35 % (до 19 діб) порівняно з незараженими бджолами. Загибель бджіл реєстрували, починаючи з 12 доби екс-перименту і до 27 доби. У літній період року показник тривалості життя був нижчим у інвазованих бджіл на 12,96 % (до 19 діб) відносно вільних від кліща бджіл. Перші випадки загибелі бджіл встано-влювали також на 12 добу експерименту, однак вже на 26 добу виявляли 100 % їх загибель. Упро-довж осіннього періоду року показник тривалості життя заражених кліщем бджіл був найкорот-шим (до 16 діб), що на 35,24 % менше, ніж у незаражених особин. Загибель бджіл починали виявляти з 11 доби, а 100 % їх загибель встановлено на 24 добу експерименту.

Beekeeping is of great economic importance due to the production from bees and the creation of opportunities for natural pollination of crops in order to increase their yield. One of the major reasons holding back the development of beekeeping is invasive diseases, among which a large proportion is varroasis. A large number of chemicals, most commonly belonging to the group of synthetic pyrethroids, have been developed and registered for combating bee varroasis. The aim of this study was to study the effectiveness of modern acaricidal preparations for varroasis of bees, depending on the active substance and method of its application. The experimental determination of acaricidal action of four domestic preparations was carried out, namely: in the form of strips – Varolom (AS – tau-fluvalinate), Flukontakt (AS – flumethrin), Varoatsyd (AS – amitraz); in the form of an emulsion in the processing of bees by smoking and small-drip irrigation – Taktamit (AS – amitraz). Striped drugs have been found to be highly effective in combating varroasis of bees. At 30 days of treatment, the efficacy of Flukontakt averaged 99.05%, Varolom – 96.46%, Varoatsyd – 95.46%. When comparing the effectiveness of Taktamit in different ways of its use, it was determined that the greatest detrimental effect on the causative agent of varroasis was the agent used in the form of smoking with the help of the smoke-gun Varomor. The efficiency of acaricidal treatment of bees reached 98.36%. When using Taktamit in the form of small-water irrigation of bee families, its efficiency was lower and was 95.00%. At the same time, in the treatment of bees, their flight activity at air temperatures above 15 °C increased significantly during the 1–24 h period by 12.75–32.74% compared with the invaded untreated families. Moreover, this indicator was significantly higher (by 11.06%) 24 h after the use of Taktamit by smoking compared to the use of this drug by small-drip irrigation. Conducted medical activities have led to increased honey productivity in research families. The amount of harvested honey received was significantly higher in those bee families where the efficiency of acaricidal treatments was highest.