No abstract

У статті досліджено особливості кримінального провадження на підставі угод, які обумовлено концепцією відновного правосуддя, а саме процесу, коли всі його сторони – учасники кримінального правопорушення – зустрічаються для сумісного вирішення питань щодо наслідків правопорушення та його впливу на майбутнє. У європейських країнах інститут угод є одним із ефективних альтернативних (позасудових) методів вирішення конфліктів, який покликаний швидко відновити порушені права потерпілих, знизити строки та витрати правосуддя, зберегти державні правові й людські ресурси та запобігти насильству. Як підтвердження актуальності теми дослідження, наведено судову статистику розгляду матеріалів кримінального провадження на підставі угод судами першої інстанції, яка доводить доцільність та своєчасність запровадження в Україні такого правового інституту. Проаналізовано норми міжнародних нормативно-правових актів, вітчизняного законодавства, включаючи норми Закону України «Про медіацію». Досліджено регулювання примирних процедур на підставі медіації як одного з альтернативних інструментів вирішення правових конфліктів. Наведено різні моделі медіації. Також розглянуто проблемність деяких положень щодо застосування угод у кримінальному процесуальному законодавстві України. Окрема увага приділяється визначенню особи, яка може бути медіатором, та її правового статусу в кримінальному провадженні. Розглянуто позиції науковців щодо адвокатів та інших юристів як медіаторів, потерпілих і їхніх представників, захисників, з однієї сторони, та спеціалістів-психологів, соціологів, педагогів тощо з іншої. Констатовано, що запровадження інституту медіації в національному кримінальному суді потребує суспільного сприяння у використанні примирних процедур у кримінальному провадженні, а відтак, і продовження наукового дослідження цього правового інституту.  

The article investigates the acculturation strategies chosen by Ukrainian Inner Displaced Persons (UIDPs) who were students from the uncontrolled territories of Eastern Ukraine within the longitudinal experiment (2015-2019 pp.). Among the acculturation strategies, we analyzed, first of all, integration and assimilation. The correlations among variables such as acculturation strategies and Ukrainian languages proficiency, psychological and social-cultural adaptation, psychological well-being, ambiguity (frustration) tolerance, anxiety and dominant acculturation attitudes of local students toward migrated ones were analyzed. The examined young people were living in the metropolis of Dnipro and the small town of Sievierodonetsk - suburb of Lugansk, which was previously a Ukrainian city and is at ORDLO’s territories currently. The results indicated differences in chosen acculturation strategies by UIDPs students depending on their places of residence (Dnipro metropolis or the small town) and on the types of their psychological adaptation. The direct correlations were found between intention to stay in Ukraine and the Ukrainian-language proficiency, psychological well-being, and vice versa, іndirect correlations were determined between intention to stay in Ukraine and ambiguity (frustration) tolerance and anxiety. Dominant acculturation attitudes of local students from both cities toward migrated young people included expected high assimilative potential which had an indirect negative effect on UIDPs students’ psychological well-being. The problem of the Eastern Ukraine students’ acculturation can be solved in the perspective if theoretical, empirical models and political decisions are coordinated, because chosen acculturation strategies and psychological well-being of such students and their efficient adaptation depend on specific-helping, accompanying, or indulging-neutral support of forced migrants from Eastern Ukraine.

No abstract