Російсько-українська війна, що розпочалася 24 лютого 2022 року, стала випробуванням і для єдиної державної системи цивільного захисту, функціональні та територіальні підсистеми якої вже в перший день введення в дію воєнного стану були переведені у найвищий ступінь готовності. Мета дослідження – провести аналіз подальшого вдосконалення національного законодавства у сфері цивільного захисту в умовах дії воєнного стану. Розглянуто деякі наукові дослідження щодо вивчення проблем законодавчого врегулювання питань цивільного захисту у довоєнний період, зокрема внесення змін до Кодексу цивільного захисту України. Вперше проаналізовано зміст нормативно-правових актів, що регулюють функціонування єдиної державної системи цивільного захисту та ухвалені в умовах дії воєнного стану. Особливу увагу приділено питанням розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади у сфері цивільного захисту, діяльності щодо цивільного захисту на період дії воєнного стану; імплементації норм міжнародного гуманітарного права у сфері цивільного захисту; створення та використання матеріальних резервів; протимінної діяльності; добровільних формувань цивільного захисту тощо. З огляду на зміни в законодавстві означено ключові напрями вдосконалення державного управління у сфері цивільного захисту, організації цивільного захисту, додаткові заходи, що вживаються на центральному, регіональному та місцевому рівнях. Основними методами проведення дослідження визначено: абстрактно-логічний; синтезу та моделювання. Систематизовано деякі результати впровадження вимог оновленого законодавства під час воєнного стану. Встановлено, що нагальною потребою залишається подальше нормативно-правове врегулювання питань цивільного захисту з урахуванням дій центральних і місцевих органів влади в умовах воєнного стану. Наголошено, що в перспективі доцільно провести поглиблені наукові дослідження питань практичного впровадження вимог чинного законодавства у сфері цивільного захисту в умовах воєнного часу, здійснення державного управління у сфері цивільного захисту під час війни, функціонування єдиної державної системи цивільного захисту в умовах дії правового режиму воєнного стану в Україні.

В роботі проаналізовано розвиток наукової думки щодо організації цивільного захисту як складової національної безпеки держави. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади функціонування цивільного захисту як специфічного напрямку діяльності держави в конт

В умовах дії воєнного стану актуальною залишається проблема зниження ризику аварій на об’єктах підвищеної небезпеки та імплементації національного законодавства у сфері діяльності, пов’язаної з об’єктами підвищеної небезпеки, до норм законодавства Європейського Союзу, де основна увага зосереджена на об’єктах, аварії на яких можуть мати катастрофічні наслідки. Проаналізовано дослідження вітчизняних науковців з питань безпеки об’єктів підвищеної небезпеки та методів їх ідентифікації. Переважна їх більшість ґрунтується на чинній нормативній базі відповідного періоду. Зміни в національному законодавстві, що відбуваються останнім часом, зокрема у зв’язку з імплементацією до вимог Директиви Севезо III, поставили ряд проблемних питань в контексті формування вдосконалених підходів до питань безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, вдосконалення порядку ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки та їх обліку, страхування цивільної відповідальності суб’єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно аваріями на об’єктах підвищеної небезпеки тощо. Під час підготовки статті використано метод теоретичних досліджень, складовими яких є аналітичні дослідження та метод експертної оцінки. Встановлено основні етапи проведення ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, визначення 1, 2 та 3 класів об’єктів підвищеної небезпеки. Вказується на спрощення ведення реєстру об’єктів підвищеної небезпеки внаслідок його цифровізації. Тема статті є актуальною та відзначається новизною дослідження, враховуючи наукові спроби аналізу впровадження вдосконалених підходів до ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки в Україні. Визначено напрями подальших досліджень у сфері безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, формування політики запобігання аваріям на об’єктах підвищеної небезпеки 1 або 2 класу, її змісту, порядку розроблення, перегляду, а також оцінки ефективності, розроблення й затвердження планів локалізації і ліквідації аварій та їх наслідків, вдосконалення нормативно-правової бази, розв’язання проблем, пов’язаних із ідентифікацією об’єктів підвищеної небезпеки, веденням їх обліку, страхуванням у сфері цивільного захисту, навчанням та підвищенням кваліфікації фахівців, відповідальних за ведення обліку об’єктів підвищеної небезпеки.