Колективна монографія «Освіта Донеччини: історія, сьогодення та майбутнє» присвячена питанням: розвитку системи безперервної освіти та освіти дорослих в ретроспективному та перспективому ракурсі; управління інноваційною та проєктною діяльністю в освітній сфері; психологічного супроводу і гуманізації освіти в умовах воєнного стану. Матеріали будуть корисними для представників наукової й освітянської спільноти. Матеріали подано в авторській редакції. Редакційна колегія може не розділяти поглядів авторів. За достовірність фактів, дат, найменувань, прізвищ, цифрових даних, за орфографічне, пунктуаційне, стилістичне оформлення відповідають автори публікацій.

У статті проаналізовані особливості однієї із ідеологічних кампаній, які здійснювалися в УРСР після Другої світової війни – «боротьби із безродними космополітами». Вона відбувалася на тлі суспільно-політичних процесів. Замість лібералізації життя влада вдалася до реалізації звичних для себе механізмів: репресій, переслідувань, загратовування за штучними звинуваченнями та руйнування доль. Поряд із цією кампанією влада переслідувала й «буржуазних націоналістів», генетиків, сфабрикувала «справу лікарів». Кожна мала свої особливості, проте і кожна була спрямована проти інтелектуалів та інакшості у суспільстві. Представники єврейської інтелігенції, творчої і наукової еліти, зазнали чималих утисків, переслідувань та за свою діяльність втратили життя. Усі вони мали гарну освіту: домашню, шкільну, вищу, що сприяло формуванню їхнього широкого та глибокого світогляду. Деякі із них подорожували або жили закордоном. Влада вдавалася до спостереження та контролю за ними та їх близькими. Не дивлячись на географічну віддаленість від УРСР, вони продовжували власну діяльність, яка, з одного боку, потім стала їм у пригоді, з іншого – стала приводом до всіляких звинувачень. Представники єврейської культури, про яких йдеться на сторінках нашого дослідження, були членами «Єврейського антифашистського комітету». І це стало визначальним у подальшій їхній діяльності та долі. Вони були активними учасниками літературно-освітнього та наукового життя УРСР. Їхні твори друкували і вчили школярі. Проте роботи після розпочатої кампанії «боротьби із безродними космополітами» у підручниках змушені були видалити або замінити, керуючись партійними настановами. Це стосувалося творів Л. Квітка, С. Голованівського, Д. Гофштейна, Ю. Мартича, Л. Первомайського, С. Шаховського. Книги втратили свій колорит і долучення учнів до єврейської культури зійшло нанівець. Ніч 12 серпня 1952 р. назвали «Ніччю страчених поетів». Задля «виправдання» власних дій держава влаштовувала публічні обговорення творів. Це стосувалося змісту і періодичних видань, дописувачами і читачами яких були й педагоги. Видавнича справа була досить контрольована та на її розвиток зверталася особлива увага, що було пов’язано із формуванням світогляду не лише підростаючого покоління у школах, а і вцілому населення.

У статті охарактеризовані листи до редакції газети «Радянська освіта» від другої половини 1940-х рр. – 1990 р., мета якої стало відображення шкільного життя зазначеного періоду. висвітлення основних проблем у листах педагогів на сторінках газети «Радянська освіта» перебувала поза увагою дослідників і потребує поглибленої їх характеристики у контексті питань шкільного життя. На прикладі листів з’ясовано основні елементи освітньої діяльності, напрями взаємодії із громадськістю, їх ставлення до актуальних проблем тодішньої дійсності. На шпальтах періодичних видань читачі і дописувачі могли не лише ознайомитися із основними подіями життя у країні і галузі, яке представляло видання, а й самі висловити власну точку зору щодо того чи іншого питання. Газета «Радянська освіта» була органом Міністерства освіти УРСР та Українського республіканського комітету профспілки працівників освіти, вищої освіти, вищої школи і наукових установ і протягом періоду, що вивчається, презентувала відповідне змістове наповнення. Листи, фактично, стали відображенням політики радянського уряду і висвітлювали питання починаючи від реформування школи до буденного життя педагогів. Останні могли висміювати радянську дійсність через власні творчі дописи: бувальщину, вірші, байки, оповідання. Автори, як правило, відкрито писали про те, що наболіло, або треба вирішити, висловлюючи власне ставлення до дійсності. Підтвердженням цього було зазначення своїх даних, місця роботи. З іншого боку, така відкритість давала владі контролювати шкільну сферу в УРСР. Все ж, у більшості педагоги презентували офіційні погляди на шкільне життя, хоча окремі виключення практикувалися.

Society becomes progressive due to the dedicated work of its members, whose activities are aimed at the development of various spheres of life. Adults involve the younger generation from an early age. The second half of the twentieth century in the Ukrainian SSR was no exception. The republic had its own peculiarities of development, which were conditioned by the party-soviet essence of existence. The latter regulated life in society, creating the appearance of a country of «prosperity». Everyone had to take part in it. As the Soviet Union regulated the struggle against the «exploitation of workers», the state resorted to formal reinforcement and demonstrative demonstration of care for the population. It created a legal basis for this, which also applied to children. There was always propaganda in the country about the need to work and the fight against «parasite elements». Radio, movies, posters, advertisements and more were involved. The school did not stand aside. It remained an important element of public policy, and at the same time a social institution with its subjects, objects and powerful potential. Not surprisingly, the disciples became an active participant in this. Appropriate measures were taken for him, through him and him. On the one hand, he was proved the importance of participation in the public life of society, on the other hand, he was used as a physical and moral potential to achieve the goal. The students planted, cared for and harvested on collective and state farms. They had their own responsibilities, worried about the future harvest. There were also regional peculiarities in this regard. In some regions, for example, there were without forestry. The desire to help and work was present in the children. Competitive aspects remained, which encouraged the improvement of the children’s team and cooperation with various economic and social structures. Children became members not only of their own (school or class) team, but also felt members of the local or industrial community.

На основі вивчення історіографічного спадку сучасних польських дослідників у роботі доведено про важливість польсько-українського діалогу з вивчення не лише дотичних до обох країн історії, а й тем, які мають відношення виключно до України. Це демонструє солідарність західних сусідів до історичного спадку. Різноракурсне вивчення суспільства сприяє позитивному розвитку новітньої історіографічної науки, оскільки вона функціонує в умовах свободи наукових досліджень. Важливими аспектами є й інтеграція наукової думки, яка сприяє цілісному сприйняттю проблеми з різнопланових позицій. Задля подолання травматичного минулого і створення динамічного демократичного суспільства сьогодні звертаємо увагу саме на ці аспекти. У статті акцентовано на різних темах, особливо на вивченні ментальності радянського суспільства, впливі ідей на подальше сприйняття реалій. Тут продемонстровано окремішність українського від радянського. На основі характеристики українського менталітету доведено, що він відрізнявся від російського, тому останній його звинувачував у русофобських намірах, що зовсім не відповідало дійсності. Навіть навпаки. Дослідники наголошують на відсутності реалізації власної внутрішньої політики в УРСР навіть в обмеженому, радянському варіанті. Вони порівнюють це із колись прорадянською Польщею, яка мала більше можливостей за свою східну сусідку. Науковці прагнуть поєднати мікро- та макродослідження. А їх совєтологічні студії присвячені тоталітарній мові, що стало важким спадком від часів тоталітарного і авторитарного режимів. Вони вив-чили роль дисидентів та інтелектуалів у їх краху. Учені присвятили свої дослідження і проблемам педагогічної освіти, кадровому її забезпеченню. Але вони мали сприяти розвитку підростаючого покоління, крокувати з вимогами часу, а не долучати до ідеологічних постулатів, які засмічували свідомість і заважали критично мислити і випробовувати нові ідеї в освіті.