No abstract

Стаття присвячена вивченню проблеми толерантності та педагогіки толерантності у наукових дослідженнях. Поняття «толерантність» визначається як принцип правового, соціально-політичного аспекту. Феномен «толерантність» з огляду на його інтегративний характер є предметом вивчення різних наук: філософії, етики, політології, соціології, психології, культурології, педагогіки та ін. Насамперед відзначимо, що слово «толерантність» походить від латинського «tоlегаnсіа», що має три значення: стійкість, витривалість; терпимість; допустиме відхилення. Ключовим змістом усіх цих слів є відсутність небажаної реакції індивіда в ситуації, коли вона можлива або практично вимушена. Толерантність зароджує довіру, готовність до компромісу та співпраці, а також радість, доброзичливість, комунікабельність. У загальному розумінні толерантність – це відсутність негативної реакції індивіда у всіх тих випадках, коли вона можлива та очікувана зовнішнім спостерігачем. Педагогіка толерантності розглядає свободу як діяльність, що тісно пов’язана з поняттям «дисциплінованість». На думку вчених, мета виховання полягає в тому, щоб не втручатися в природній хід дозрівання дитини, а спостерігати за нею, допомагати її нормальному розвитку. Дослідники закликають орієнтуватися на самостійність і самодіяльність, шанобливо ставитися до дитини.Мета статті – теоретично обґрунтувати поняття толерантності у наукових дослідженнях і дати визначення поняттю «педагогіка толерантності». Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання: проаналізувати теоретичні основи понять «толерантність» та «педагогіка толерантності»; розкрити сутність та особливості педагогіки толерантності.Для розв’язання поставлених завдань використано теоретичні методи аналізу й узагальнення наукової та методичної літератури з досліджуваної проблеми.

No abstract

In the article self-education as a component of professional training acts as a way to implement it. In this context, the self-education of future educators, we mean the process that ensures the continuity of raising the educational level and expanding the information field of professionals, improving the quality and raising the level of their competence and professionalism, related to personal development and participation in general and pedagogical culture. Serves to form a worldview, because the student is the subject of management of their own educational activities during professional training. Based on the analysis of different approaches to the definition of "self-educational competence" in the context of this study, we consider this term as an integrative phenomenon characterized by stable internal motivation, the formation of professionally significant personal qualities, skills and abilities to organize cognitive personality. search activities aimed at a continuous process of professional development; and is an integral part of the professional competence of the specialist and an indicator of the success of his professional activity. Given the above, it is possible to state the close connection between the concept of "self-education" and the concept of "vocational training"; self-education should be understood as a way to implement this training, which, accordingly, aims to form a skilled worker capable of developing strategies for professional development as a result of self- education. This is one of the most important prerequisites for further professional realization of him as a specialist In this regard, higher education faces the task of developing more effective learning technologies and creating conditions that would be focused on stimulating students' self- education. The purpose of the article is to theoretically substantiate the key concepts "educator", "future educator", "self-education", "competence", "formation of self- educational competence". Methods: analysis, systematization and generalization of psychological and pedagogical literature in order to clarify the state of development of the research problem and clarify the conceptual apparatus.

У статті виокремлюються певні вузлові питання наукових концепцій, які визначали у свій час особливості музичної освіти, її сутність, спрямування і зміст надеяких етапах історичного розвитку. Зазначено, що наявність навіть найпростіших форм музикування завжди тісно пов'язана з особливостями історичного розвитку суспільства, світоглядними позиціями і науково-теоретичними концепціями, а ще станом музично-виконавської практики.