РЕЗЮМЕ. Мета – оцінити вплив інфікування SARS-CoV-2 на перебіг вагітності. Матеріал і методи. Проведено ретроспективний аналіз перебігу вагітності, пологів та перинатальних наслідків у 90 вагітних, які були під спостереженням в Тернопільській комунальній міській лікарні № 2. Вагітні були поділені на дві групи. До першої групи ввійшо 60 вагітних, які під час вагітності перенесли SARS-CoV-2. До другої групи ввійшло 30 вагітних, які не хворіли на SARS-CoV-2 під час вагітності. Результати й обговорення. Серед вагітних першої групи переважали такі ускладнення, як плацентарна дисфункція (76,7 %), загроза переривання вагітності (40,0 %), синдром затримки розвитку плода (36,7 %), анемія вагітних (53,3 %) та гестаційний пієлонефрит (30,0 %), рідше траплялися гострий дистрес плода (5,0 %) та пізній гестоз вагітних (23,3 %), тоді як у другій групі вагітних такі ускладнення реєстрували суттєво рідше: плацентарна дисфункція (13,3 %), загроза переривання вагітності (13,3 %), пізній гестоз вагітних (10,0 %), анемія вагітних (16,7 %) та гестаційний пієлонефрит (6,7 %). Середня кількість госпіталізацій під час вагітності першої групи була 1,2±0,08, порівняно з другою групою – 0,58±0,01. Висновки. Інфікування SARS-CoV-2 негативно впливає на перебіг та наслідки вагітності. Вагітність, яка ускладнилась інфікуванням SARS-CoV-2, удвічі частіше супроводжувалась госпіталізацією вагітних, ніж у групі, яка не була у контакті з цим вірусом.

Мета дослідження – визначення стану оваріального резерву та СА-125 у хворих з доброякісною патологією малочних залоз та ендометріозом до хірургічного лікування. Матеріали та методи. У дослідження було включено 120 жінок, які проходили лікування з приводу зовнішнього генітального ендометріозу та коморбідної патології молочних залоз віком від 23 до 35 років. Контрольну групу склали 25 здорових невагітних жінок. Усім обстеженим пацієнткам на першому етапі було проведено операційне втручання. Результати дослідження та їх обговорення. Поширення автоімунного тиреоїдиту (38 %) переважає гіпотиреоз (13 %) та гіпертиреоз (12 %). Дисменорея турбувала 36 % хворих, на порушення сну скаржилось 19 % пацієнток, періодичний головний біль – 24 %, відчуття втоми – 29 %, випадання волосся – 18 %, сухість шкіри – 12 %, набряки нижніх кінцівок – 18 %, збільшення маси тіла – 42 %, перенесені запальні захворювання нижнього відділу генітального тракту майже 43 % хворих, лапароскопічні втручання з приводу ендометріозу яєчників 98 %, міомектомію – 9 %, первинне непліддя мало місце у 72 % жінок та вторинне непліддя – у 28 % хворих. Пацієнткам, які ввійшли в дослідження, проводили анкетування, яке включало ретельний збір анамнезу, огляд, стадіювання процесу під час лапароскопічного втручання та визначення СА-125 та оваріального резерву. Висновки. Ефективним маркером активності ендометріоїдного процесу є показник СА-125 та стан оваріального резерву. Ендометріоз та непліддя, які пов’язані з порушенням репродуктивної функції, найчастіше мають супутні дисгормональні порушення молочних залоз та дисгормональну патологію щитоподібної залози.

У світі спостерігається підвищення частоти гестаційного цукрового діабету (ГЦД) на тлі різкого зростання надмірної маси тіла та ожиріння. Гестаційний цукровий діабет має негативні найближчі та віддалені наслідки для здоров’я жінок та їхнього потомства. З’ясовано роль кількох чинників ризику розвитку ГЦД, таких як ожиріння, наявність цукрового діабету 2 типу в родині, вік матері. Однак значення інших чинників ризику остаточно не визначено. Оскільки ГЦД асоціюється з посиленням резистентності до інсуліну в периферичних тканинах, розглядають можливу участь дефіциту вітаміну D у патогенезі ГЦД. Мета роботи — дослідити взаємозв’язок між дефіцитом вітаміну D у сироватці крові впродовж першого триместру вагітності та ризиком розвитку ГЦД в третьому триместрі. Матеріали та методи. Проведено проспективне дослідження за участю 68 вагітних, обстежених у першому триместрі (6 — 13 тиж вагітності), з них 52 взяли участь у скринінгу ГЦД у третьому триместрі (24 — 28 тиж вагітності). Визначали рівень вітаміну D у сироватці крові, біохімічні, антропометричні параметри. Використовували метод логістичної регресії для аналізу зв’язків між дефіцитом вітаміну D і виникненням ГЦД. Результати. Дефіцит вітаміну D (< 20 нг/мл) у першому триместрі зареєстровано у 42 (61,8 %) вагітних. У третьому триместрі в 14 (26,9 %) вагітних діагностовано ГЦД за результатами перорального тесту на толерантність до глюкози, з них у 11 вагітних, які мали дефіцит вітаміну D у першому триместрі. Ризик ГЦД був статистично значущо вищим у жінок з дефіцитом вітаміну D порівняно з вагітними з нормальним його рівнем (відносний ризик — 6,67; p < 0,001, 95 % довірчий інтервал — 3,56 — 15,57). Цей ризик значно підвищувався після внесення поправок на вік, кількість вагітностей, величину індексу маси тіла, наявність цукрового діабету у родині (відносний ризик — 10,4; p < 0,001, 95 % довірчий інтервал — 2,82 — 39,76). Висновки. Дефіцит вітаміну D у першому триместрі статистично значущо збільшує ризик виникнення ГЦД.

Мета дослідження – оцінити ефективність трирічної інтернатури з акушерства та гінекології як формування акушерсько-гінекологічного менталітету в інтернів і застосування його в набутті сформованих і точних практичних навичок у вирішенні різноманітних акушерсько-гінекологічних завдань та ситуацій, а також відпрацювання їх в симуляційному центрі. Матеріали та методи. Проведено аналіз якості підготовки лікарів-інтернів протягом трирічної інтернатури. Якість підготовки оцінювали за даними комп’ютерної діагностики, вирішенням тестових і ситуаційних задач, ступенем володіння надання практичних навичок на акушерських фантомах та в симуляційному центрі. Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз підготовки лікарів-інтернів акушерів-гінекологів протягом трирічної підготовки показав ефективність тривалої і поступової підготовки лікарів-інтернів до самостійної роботи в галузі системи охорони здоров’я. Висновки. Впровадження різноманітних методів для навчання лікарів-інтернів акушерів-гінекологів протягом трирічної інтернатури показало ефективність цієї методології, розрахованої на поступове оволодіння теоретичними та практичними знаннями лікарів-інтернів, поступове поглиблення усвідомлення своєї професії, що сприяло поступовому формуванню клінічного мислення акушерів-гінекологів після трирічної інтернатури. З огляду на європейський вектор розвитку, майбутня система охорони здоров’я в Україні має бути узгоджена з європейськими принципами.

Мета дослідження – дослідити вплив пренатального стресу на особливості психоемоційного стану вагітної, перебіг вагітності, пологів у час війни. Матеріали та методи. З метою досягнення поставленої мети, шляхом попереднього тестування за рівнем стресу  (за Ю. В. Щербатих) на початку вагітності було обрано 60 вагітних, які були на обліку з приводу вагітності та народжували в КНП “ТМКЛ № 2”. Вагітних за рівнем стресостійкості було розділено на 3 групи: І група (20 жінок) – з відсутністю стресу, ІІ група (20 жінок) з помірним компенсованим стресом та ІІІ група (20 жінок) з симптомами сильного стресу. У досліджуваних групах проаналізовано результати анкетування на визначення рівня стресу на початку вагітності та перед пологами і дані медичної документації історій вагітності та пологів (форма № 096.о) з врахуванням особливостей їх перебігу, стану новонароджених і вирахуванням середньостатистичних показників із застосуванням стандартних систем обробки інформації Statistica. Результати дослідження та їх обговорення. Порівняльний аналіз рівня стресостійкості та динаміки його показників (інтелектуальних, поведінкових, емоційних та фізіологічних) у досліджуваних групах вагітних встановлив зростання рівня стресу у досліджуваних груп за рахунок зростання частки фізіологічних ознак. Частка інтелектуальних та поведінкових симптомів в загальній оцінці стресу в жінок трьох груп за період вагітності зменшувалася. Аналіз особливостей перебігу вагітності у жінок даних груп виявив розвиток зростання таких ускладнень, як загроза передчасних пологів, дисфункція плаценти, гестоз у жінок з вищим рівнем стресу. Так, загрозу передчасних пологів діагностували у 15 % жінок І групи, у 25 %  у жінок ІІ групи, у 30 % у жінок ІІІ групи. Дисфункцію плаценти діагностували у 25 % у жінок І групи, 35% у ІІ групи та 40 %  ІІІ групи, розвиток гестозу в 20 % жінок І групи, 30 % жінок ІІ групи та 45 % ІІІ групи. Також зменшувалася тривалість вагітності у жінок із вищим рівнем стресу: у І групі тривалість склала 39 тижнів 2 дні +7 днів, у ІІ групі 38 тижнів 5 дні + 6 днів і у  ІІІ групі 38 тижнів і 1 день + 6 днів. Зростала частота використання знеболення при родорозрішенні жінок при зростанні рівня стресу, так знеболення використовували у 35 % жінок І групи, у 40 % жінок ІІ групи та 55 % ІІІ групи. Частота родорозрішення кесаревим розтином зросла у жінок з вищим рівнем стресу: у 20 % жінок І групи, 25 % жінок ІІ групи та у 35 % жінок ІІІ групи. Висновки. Встановлено зростання рівня стресу до пологів, що пов’язано наростанням фізіологічних симптомів вагітності. Тоді як частка інтелектуальних та поведінкових симптомів в загальній оцінці стресу у жінок трьох груп за час вагітності зменшувалася. У результаті проведеного аналізу перебігу вагітності та пологів у жінок досліджуваних груп встановлено, що підвищений рівень стресу під час вагітності збільшує кількість таких ускладнень, як загроза передчасних пологів, дисфункція плаценти, гестоз. У жінок з підвищеним рівнем стресу зменшується тривалість вагітності та маса тіла новонародженого порівняно з жінками з низьким рівнем стресу. Особливістю перебігу пологів є достовірне збільшення частоти використання знеболення в пологах і частоти операційного родорозрішення у жінок з вищим рівнем стресу. Такі особливості впливу пренатального стресу доводять необхідність встановлення психоемоційного стану вагітної на початку вагітності. Подальше удосконалення тактики ведення вагітних із підвищеним рівнем стресу спрямоване на зростання певних методик психоемоційної підтримки та залучення психологічного консультування з метою профілактики можливих ускладнень.