АНОТАЦІЯ Наукова стаття присвячена проблемі надання логопедичної допомоги дітям із порушеннями інтелектуального розвитку в хронології. Зокрема, йдеться про вчених різних галузей, які займалися дослідженням дітей з інтелектуальними порушенням та іншими варіантами порушеного розвитку, починаючи з ХІХ ст. й до сьогодні: Е. Сеген, Ж Демор, К. Грачова, Ж. Філіпп, П .Гонкур, Г. Сухарєва, М. Хватцев, Г. Каше, Д. Орлова, В. Лубовський, В. Тищенко та інші. У ХІХ ст. в науці переважав педагогічний підхід (організація системи виховання для дітей з інтелектуальними порушеннями). На початку ХХ ст. активно почали досліджуватися медичні проблеми інтелектуальної недостатності. До 1913 року переважно здійснювалася приватна лікувально-виховна допомога дітям із особливостями розвитку, яку проводили за високу матеріальну плату. Проте збільшення кількості дітей з інтелектуальними порушеннями дало поштовх до відкриття державних допоміжних класів з різними схемами виховання. Важливим для історії є 1931 рік, коли Народний комісаріат освіти видав наказ про введення загального обов’язкового початкового навчання «розумово відсталих дітей і підлітків», які страждають порушеннями мовлення. З цього періоду почалась спільна робота лікарів, педагогів та психологів щодо розвитку мовленнєвої діяльності дітей з порушеннями інтелектуального розвитку. З кінця 80-х – початку 90 рр. ХХ ст. проводяться дослідження особливостей регуляційної функції мовлення при інтелектуальних порушеннях. На початку 1990-х років В. Тищенко застосував психолінгвістичний підхід до вивчення мовленнєвої функції дітей з інтелектуальними порушеннями. Це дало змогу виокремити інтелектуальний компонент мовленнєвої діяльності та обґрунтувати вербальні дії та знакові операції, які забезпечують засвоєння та використання мови. Робота В. Тищенка підтвердила правомірність виділення в мовленнєвій діяльності інтелектуального компонента. Ключові слова: порушення інтелектуального розвитку, історія логопедії, психолінгвістичний компонент, навчання, спеціальна школа.

Необхідні зміни в освіти неможливі без урахування та оцінки наукового досвіду попередніх поколінь. Вивчення та історико-педагогічний аналіз витоків логопедичної допомоги дають змогу простежити процес формування логопедії, взаємозв’язок її з іншими науками. Метою статті є дослідження проблеми зародження знань про мовленнєві порушення, причини та засоби їх усунення, аналіз та обґрунтування розвитку. Для досягнення мети вивчались архівні джерела та наукові доробки вчених, які досліджували це питання. У науковій статті висвітлюються факти перших логопедичних знань періоду до н.е. – початку н.е. Зокрема, йдеться про науковців різних галузей, які займалися вивченням мовлення у осіб з різними мовленнєвими недоліками, причин цих порушень та різних засобів їх усунення. Простежуються в порівняні з сучасною логопедією знання про порушення мовленнєвого розвитку, які збереглись й актуальні сьогодні. У період до н.е. – початку н.е. порушення мовлення відносились до хвороб та лікувались виключно лікарями. Про це свідчать описи в священних писаннях та працях Геродота, Гіппократа, Аристотеля, Плутарха, Цельса, Галена, Квінтіліана, Антілла, Орібазія, Авіценна. З початком н.е., вивчаючи механізми утворення акту мовлення, відомі діячі, оратори та лікарі почали залучати до методів усунення мовленнєвих порушень деякі педагогічні підходи. Але це не призвело до виокремлення недоліків мовлення від медичної сфери. У статті окреслюються важливі для історії логопедії факти пояснення Гіппократом механізму вимови звуків, введення наукової термінології хвороб мовлення Галеном та застосування мовленнєвих вправ у процесі лікування недоліків мовлення. Ключові слова: логопедія, історія логопедії, порушення мовлення, витоки, спеціальна освіта.