В статті проаналізовано умову прийнятності індивідуальних заяв до Європейського суду з прав людини, що була запроваджена Протоколом №14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод -«суттєва шкода, якої зазнав заявник», а також обставини, що вводять у дію застереження пп. «b» п. 3 ст. 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та їх кваліфікаційні ознаки. З'ясовано, що Європейський суд з прав людини, навіть припускаючи, що заявник не зазнав суттєвої шкоди, не може оголосити неприйнятною будь-яку iндивiдуальну заяву, яка порушує питання: застосування права, тлумачення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, національного права. Встановлено, що повага до прав людини, навіть якщо є припущення, що заявник не зазнав суттєвої шкоди, вимагає оголошення Європейським судом з прав людини прийнятною таку індивідуальну заяву оскільки в ній були порушені питання загального характеру щодо дотримання норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: 1) необхідність уточнити зобов'язання держав згідно з Конвенцією; 2) примусити державу-відповідача вирішити структурну проблему, яка зачіпає інтереси інших осіб, що знаходяться у такому ж становищі, що й заявник. Виділено такі умови, за наявності яких повага до прав людини не вимагає розгляду заяви Європейським судом з прав людини: 1) відповідне національне законодавство та практику його застосування було змінено, а подібні питання вже було вирішено в інших справах, які розглянув Європейський суд з прав людини; 2) відповідний закон було скасовано, а заява мала лише історичний характер; 3) Європейський суд з прав людини або Рада Міністрів вже розглянули це питання як комплексну проблему Ключові слова: індивідуальна заява, умови прийнятності індивідуальної заяви, застереження, суттєва шкода 3. Purpose and tasks of the research. The purpose of the article is to implement a comprehensive analysis of the circumstances introducing Journal «ScienceRise: Juridical Science» №1(7)2019