У статті висвітлено результати 5-и річного лонгітюдного дослідження проблеми любові дорослих до дітей раннього і дошкільного віку в умовах сім’ї та в контексті педагогічно спрямованого виховання в умовах сучасних закладів дошкільної освіти. Зібрані, проаналізовані й інтерпретовані теоретичні дослідження і практичні факти проявів любові до дітей чи її відсутності у дорослих засвідчують важливість і необхідність дослідження цієї проблеми. Концепцію дослідження побудовано на засадах особистісно зорієнтованого підходу, який реалізовувався в самооцінці та самоаналізі діяльності педагогом закладу дошкільної освіти. Встановлено, що діти з раннього віку потребують любові дорослих. З віком ця потреба зростає і усвідомлюється дошкільнятами. Діти прагнуть і очікують любові від дорослих і страждають, не отримуючи її в достатній повноті. Водночас виявлено, що професійні педагоги не дооцінюють власну спроможність на любов до вихованців і відповідно - не всі задовольняють цю нагальну потребу дітей. Запропоновано долучити до програми самовдосконалення професійних умінь і навичок виховательки: підвищення рівня дієздатності способів спілкування, опанування нових способів взаємодії з вихованцями, пошук індивідуальних способів ефективного спілкування. Встановлено, що вербальне спілкування з дітьми має проходити за допомогою зрозумілого доброзичливого мовлення з виразною вимовою слів і речень та мімікою обличчя, що викликає довіру та бажання налагоджувати дружні взаємини. Діти раннього дошкільного віку мають постійну потребу в тактильних відчуттях, що підсилюють задоволення від ласки та любові дорослих і намагаються задовільнити свою потребу в них. Опрацьовані, досліджені і рекомендовані інструменти самоаналізу і самооцінки педагогами власних проявів любові чи байдужості до дітей доцільно використати, щоб збагатити гуманними позитивними емоціями спілкування дорослих з дітьми у процесі різних видів професійної діяльності.