У статті наведено результати трирічних досліджень щодо впливу строків сівби та мінерального живлення на урожайність і економічну ефективність вирощування сортів пшениці м’якої озимої Ластівка одеська та Голубка одеська і твердої Бурштин по чорному пару та після ячменю ярого в Північному Степу. Пшеницю озиму висівали у три строки – 7, 22 вересня та 7 жовтня. Варіанти удобрення: 1 – без внесення добрив (контроль); 2 – передпосівне внесення добрив (по чорному пару – N30P60K30, після ячменю ярого – N60P60K30); 3 – система удобрення (на фоні передпосівного внесення мінеральних добрив: по чорному пару підживлення N30 локально наприкінці фази кущіння рослин, після ячменю ярого – N30 ранньою весною по мерзлоталому ґрунту (МТҐ) + N30 локально). На основі проведених досліджень встановлено, що найвищі врожайність та чистий дохід при вирощуванні всіх сортів пшениці озимої як по чорному пару, так і після ячменю ярого забезпечується застосуванням системи удобрення посівів, що передбачає передпосівне внесення повного добрива та весняні азотні підживлення. Внесення мінеральних добрив після обох попередників сприяло підвищенню урожайності і поліпшенню класу зерна у пшениці м’якої озимої до другого-третього, а у разі вирощування пшениці твердої озимої – в окремих випадках і до першого класу. Мінімальні значення економічної ефективності у всіх сортів пшениці озимої у дослідах отримано у варіантах без добрив. Вища економічна ефективність вирощування пшениці озимої після обох попередників у сортів Ластівка одеська та Бурштин була отримана за умови сівби в оптимальний строк (22 вересня), а у сорту Голубка одеська – в допустимо ранній (7 вересня) та оптимальний строк (22 вересня). Після ячменю ярого найвищу ефективність вирощування забезпечував сорт Голубка одеська, який на удобрених ділянках формував зерно третього класу якості при урожайності 4,81–6,05 т/га та рентабельності виробництва 121–145 %.