“…Було встановлено, що ушкодження м'якої та арахноїдальної оболонок забезпечує адгезію незалежно від типу замінника ТМО, що в подальшому підтвердилося [12,13]. Отже, «ідеальний замінник» ТМО має забезпечувати непроникність для рідин, відповідати фізичним властивостям ТМО людини, щоб забезпечити захист тканин мозку, бути легким і зручним для маніпуляцій під час операції при намочуванні у фізіологічному розчині; механічні властивості матеріалу мають полегшувати накладання швів і/або склеювання; мінімізувати місцеве запалення тканин для запобігання утворенню небажаного рубцювання і фіброзу або спайок; стимулювати на різних етапах наближену до фізіологічної фільтрацію клітинами (макрофагами, фібробластами) і бути матрицею для прискорення відновлення цілісності шляхом формування модифікованої ТМО; сприяти ремоделюванню судинної сітки; бути ергономічно та економічно виправданим [14,8,[15][16][17][18][19]. Обґрунтовано п'ять основних вимог до імплантату, які дають змогу наблизитися до «ідеального замінника» ТМО: по-перше, імплантат має тимчасово або постійно виконувати захисну функцію, відокремлюючи і герметизуючи субдуральний простір від епідурального; по-друге, імплантат має індукувати власні клітини до диференціювання і усунути дефіцит тканини ТМО (менінготеліальна індукція); по-третє, імплантат має сприяти інфільтрації та імплантації фібробластів (менінготеліальна провідність), що є функціональним показником тривимірної структури трансплантата; по-четверте, бажано щоб імплантат містив клітинні компоненти, здатні регенерувати нативну тканину (фібро-і менінготеліогенез); по-п'яте, імплантат має бути пластичним, тобто мати здатність легко набувати потрібної форми і відповідати хірургічному дефекту без деформації оточуючих тканин, а також відповідну еластичність (міцність до розтягнення) -здатність утримувати хірургічний шов під напруженням [20].…”